Цілком можливо, що в майбутньому письменникам, журналістам — словом, усім, хто пише тексти-що-продаються — ще доведеться доводити, що їхнє творіння вийшло не з-під цифрового пера штучного інтелекту. Портал з працевлаштування Jobs.ua пропонує зазирнути за ширму «творчого» письма ШІ і з’ясувати, чому справді талановитим письменникам і журналістам нема про що турбуватися.

Чим може допомогти авторам ШІ?

Писати чи не писати свої твори з допомогою штучного інтелекту — справа кожного, звісно. Та нейромережі в певних моментах можуть допомогти автору. Зокрема, вони:

• підкажуть ідеї для окремих частин, глав, сцен і епізодів;
• підберуть імена персонажам і дадуть їм характеристику;
• допоможуть з діалогами, запропонують кілька варіантів розвитку бесіди, якщо їх добре попросити (жартуємо, все залежить від гарно прописаних промптів);
• пропрацювати опис локацій, особливо якщо йдеться про конкретну історичну епоху.

А якщо ви пропишете довгий детальний промпт, ШІ видасть сирий шматок тексту, з яким ще працювати і працювати, щоб надати йому притомного вигляду. І не забувайте, що автору доведеться раз по раз щось уточнювати в ШІ і доповнювати його чи свою думку. Видатні письменники минулого, мабуть, лиш скептично похитали б головою: не маєш таланту, наснаги, тями — то й не берися. А ви як вважаєте?

Письменництво, та й узагалі сторітелінг — це важка праця, яка потребує багато часу, уваги, прискіпливого ставлення до деталей. Перефразовуючи назву відомого фільму з Хав’єром Бардемом у ролі Антона Чігури, «слабакам тут не місце».

Чим не може допомогти авторам ШІ?

Так, безумовно, штучний інтелект доволі терпимо пропише активні сцени, в яких прямі дії активно чергуються. Як у бойовиках, де багато екшну, вибухів, погонь, перестрілок і т.д. Але це прямі дії, вони не мають під собою жодного іншого підтексту, окрім як основного. Наприклад, персонаж А передає інформацію персонажу Б. Нейромережа сприйме це як спосіб обміну інформації для подальшої реакції. А досвідчений наратор використає цю інформацію як:

• маніпуляцію в корисних цілях лихого персонажа;
• обман під тиском;
• прихований в словах натяк, алюзію, шифр тощо.

Звертаємо вашу увагу на те, що ШІ закладає смисл фраз і діалогів персонажа в поточній миті, а в живих текстах талановитих авторів істинний смисл фрази персонажа, його поведінки чи навіть жестів розкриється набагато пізніше. Наприклад, в «Термінаторі-2» Джон Коннор вчить Термінатора говорити фразу «Аста лавіста, бебі», і цю коронну культову фразу промовляє у фінальній, кульмінаційній сцені сам Термінатор. Вона звучить як прощальний акорд з цим персонажем, підводить своєрідну риску під усією історією, чи не так? Нейромережа навряд чи додумається до такого.

Йдеться не лише про слова чи певні фрази, а й про роль персонажа в цілому, його розвиток. Нейромережам недоступні складні смислові структури, такі як подвійна гра чи мексиканське протистояння. А що вже казати про різновиди й варіації лише цих двох наративних прийомів: подвійна гра з корисною метою (сенатор Палпатін у «Зоряних війнах»), з власних мотивів (Снейп у «Гаррі Поттері»), під примусом чи шантажем (Тумнус із «Хронік Нарнії»), чи оригінально обігране мексиканське протистояння — вестерн доларової трилогії Серджио Леоне «Хороший, поганий, злий» з Клінтом Іствудом.

Нейромережі не пропишуть вам придворні інтриги, подвійне дно, напівправду, майстерну недосказаність, хитрі таємні умисли персонажів, про які знає лише він чи певний, потрібний для розвитку сюжету, персонаж. Так, ШІ створить хитрого персонажа, але наскільки цікавим і продуманим він буде? Його дії будуть прямі і без прихованих натяків, а за пласкими персонажами спостерігати нецікаво і нудно. Чи варто зазначати, що такі складні художні прийоми, як хитросплетіння долі, перебувають поза межами досяжності ШІ? Вони потребують майстерно прописаного сюжету, вдало вплетених деталей впродовж усієї історії, та ще й так, щоб підігрівати інтерес читача і не дати йому полишити книгу, поки не прочитана остання сторінка.

Баги історії і художній стиль

Як би ШІ не намагався наслідувати художній стиль, його промахи не залишаться непоміченими. Приміром, в історії, написаній штучним інтелектом, персонаж А просить персонажа Б передати іншим якусь важливу звістку, а у відповідь може почути щось на кшталт: Я передам інформацію. Такі промахи видають нейромережу, і вдумливий читач не стане мучити себе книгою з пласким сюжетом, без інтриги і схованих сенсів, натяків, підказок. Невдалі слова, фрази і описи, наче ями на дорогах, зіпсують все враження від читацької мандрівки.

Здогадуєтеся, в чому річ? Нейромережам хоч і доступний семантичний рівень викладу історії, але психолінгвістика — ні. Приміром, для ШІ слова інформація, новина, звістка і повідомлення — рівнозначні. Але досвідчений сторітелер знає, в якому місці краще вжити одне слово, а в якому — інше.

Вдумливий читач легко вхопить і посмакує цими нюансами, нейромережа — ні. Хоча вона, як і люди, проаналізувала величезну кількість інформації (ми робимо це щодня, свідомо чи несвідомо). Молоді автори теж допускаються подібних помилок, і романи багатьох новачків бажають кращого. Але ми говоримо в цій статті про ті твори мистецтва, що стануть культурною спадщиною цілого народу, а в окремих випадках поповнять скарбницю світової літератури. Тобто стануть класикою. Шедеврами, непідвладними часу.

Чи розвинуться нейромережі майбутнього настільки, що творитимуть не гірше Шекспіра, Сервантеса, Бальзака чи Ґете? Складно сказати, але погодьтеся — щоб писати на рівні класичних шедеврів, нейромережа має отримати як мінімум самосвідомість на рівні людської. Самосвідомість, абстрактне мислення, здатність до рефлексії і дух вільної творчості — про ці поняття будь-який ШІ напише без проблем, видасть вам структуровані речення, але це не будуть його власні висновки. Це буде компіляція і вижимка з уже відомої йому інформації, нуль новаторства.

Отже, в певних моментах ШІ стане помічником автору, хоча покладатися повністю на нейромережі не вийде. Абстрактні рівні сторітелінгу, відтворення унікальних досвідів персонажів, подвійні сенси і складні характери, витончений гумор і безліч інших деталей, які роблять непересічну історію непересічною — нейромережам є чому повчитися в людей.