Для багатьох керівників на це питання знайдеться лише ствердна відповідь. Мовляв, зарплата регулярно переглядається, і премія час від часу виплачується – так чого ще хотіти? Але чи так це насправді? Чи дійсно ця схема працює настільки ефективно, як зазвичай вважають керівники? Давайте спробуємо розібратися в цьому питанні.
В цивілізованому світі достойна оплата праці – це само собою, це завжди мається на увазі. І люди, які обирають ту чи іншу професію, керуються не лише грошовим цінником. Так, не всі йдуть на стоматолога від великої любові до блискучої посмішки, а й за міцною фінансовою базою, яка дозволить працювати в стоматологічному кріслі все життя, і ніколи, за жодних умов, не відчувати фінансової скрути, бо лікувати зуби потрібно завжди, і за будь-яких умов потрібні кваліфіковані спеціалісти в цій справі. А що, хіба не так? Якою б хороброю і відважною не була людина у життєвих обставинах, але коли на всі свої нестерпні голоси заговорить пані Зубна біль, тут до кого завгодно побіжиш по допомогу, лиш би позбутися цього пекельного болю.
Але Європа – це Європа, вони не відчули того жахіття, яке довелося пережити Україні: світові війни промчалися нашою країною туди-сюди, голодомори і червоний терор, радянська окупація, яка тривала 70 років… Воно й не дивно, що ставлення до грошей сформувалося дещо інакше, бо кілька попередніх поколінь народилися в «країні рад», в якій один дефіцит змінював інший. Тому відповідь очевидна – таке ставлення до грошей народилося з бідного минулого, бо коли люди виростають в умовах тотального дефіциту, то вони й звикають так жити. І гроші вважаються дуже великим стимулом (і мотивацією). А ще додайте сюди злиденні дев’яності, коли люди взагалі не отримували зарплату, і кожен виживав як міг: хтось перепрацьовував зайву зміну, щоб якось протриматися на плаву, хтось ішов на базар торгувати, бо на базарі, як-не-як, «живі» гроші.
Тому й не дивно, що наша країна досі переживає наслідки і радянського минулого, і кризових дев’яностих, коли і з продуктами були проблеми, і зарплата не виплачувалась. Вірніше виплачувалась, але натурою. І якщо ви працювали на фабриці декоративних виробів, вам так і виплачували декоративними виробами – наприклад, тридцять ваз. І що з ними робити, з тими вазами? Обмінювали на продукти, дарували на урочистих подіях, намагалися продати («штовхнути») комусь. Оце часи були, еге ж? Хто молодший, той не пам’ятає цих часів і, природно, може думати, що це все жарти і розіграші. Ні, це не жарти і не розіграші – наші батьки і їхні батьки дійсно так жили. Та ще й в умовах однієї партії, яка завжди має рацію і ослухатися її рішень – це означало автоматично записати себе у «вороги народу».
Але повернемося до теми статті. Отже, одну важливу причину встановили, чому в нашій країні доволі часто побутує саме таке ставлення до грошей – тобто гроші вважаються великою, чи не найбільшою, мотивацією співробітників. Так, достойна заробітна плата – це чудово, звісно, але хіба цього й справді достатньо людям? Комусь, можливо, так. Але багатьом людям однієї достойної платні буде замало. Чому? Давайте з’ясуємо.
В тих умовах, в яких були змушені жити українці в ХХ-му столітті, гроші дійсно виступали потужним стимулом. Але саме стимулом, не мотивацією. Адже мотивація – це не те ж саме, що й стимул. Яка між ними різниця? Давайте розберемося.
Стимул – це зовнішній вплив на коло суб’єктів, а мотивація – це ваша внутрішня зацікавленість, властива особисто вам. І якщо стимул для всіх нас буде однаковим – мова про грошову винагороду, то мотивація для кожного буде своя.
Зрештою, про те, що гроші – це потужний стимул, але аж ніяк не мотивація, натякають нам і піраміда потреб Маслоу, і теорія мотивації Герцберга. Власне, теорія Герцберга є продовженням теорії Маслоу, але що одна, що інша теорія показують нам, що мотиваційні чинники знаходяться на верхніх рівнях ієрархії потреб людини, в той час як потреби нижчого рівня (майно, витрати на підтримання здоров’я і задоволення фізіологічних потреб) – на нижчих щаблях.
Що віднесемо до мотиваційних чинників? До них можемо віднести творчість, моральність, вирішування суспільно-важливих проблем; також віднесемо сюди самоповагу в суспільстві і власні досягнення, впевненість у собі. Тобто соціальний статус плюс реалізація власних амбіцій і творче самовираження – це потреби вищого рівня, і вони переважають над грошовим стимулом. Чому так? Давайте розберемося.
При досягненні певного рівня заробітної плати гроші перестають працювати потужним стимулом. Коли ви починаєте отримувати достатню кількість грошей за свою працю, зникає невдоволеність фінансовим становищем і навіть якщо вам регулярно підвищуватимуть зарплату – і підвищуватимуть суттєво – навіть цього буде недостатньо, щоб можна було вважати зарплату і премію за гідну мотивацію. Ні, на жаль, це не спрацює.
Так, певні кредитні зобов’язання – взята в іпотеку квартира чи автомобіль в кредит – додадуть фінансового стимулу у якості мотивації, адже регулярні виплати банку, щомісячні і щорічні, забиратимуть значну частину доходів. Відповідно, солідне зростання зарплати і пристойні премії будуть значно мотивувати людину, сімейну людину, яка вже дбає не лише про себе, а й про кількох членів родини. До речі, подібні речі деякі компанії чудово розуміють, тому залюбки надають різного роду позики своїм працівникам.
Але як тільки це «фінансове вікно» закриється, гроші перестануть працювати потужним стимулом. Захочеться чогось більшого. Наприклад, змінити світ на краще. Або вирішити суспільно-важливу проблему для міста. Або створити свою власну футбольну команду. Чи якимось іншими способом відзначитися в житті громади.
Чимало компаній не знають інших стратегій управління персоналом, окрім як заохочення у вигляді постійного зростання зарплатні та стимулювання у вигляді преміальних. Так, максимально можливий результат таким шляхом компанія не отримає, але певний рівень мотивації співробітників така стратегія все ж приносить.
Все дуже просто: навіть якщо людина втратила інтерес до своєї діяльності, якою займалася багато років, вона продовжуватиме по інерції займатися своєю роботою, адже високий рівень зарплати утримуватиме на місці. Виходить так, що працівник вигорає на своїй роботі, але не знаходить у собі сил щось змінювати, і опиняється мовби у заручниках, адже ризикувати звичним рівнем життя не хочеться, а знайти інше місце роботи з подібним рівнем доходів – це складне завдання.
Давайте виділимо ті чинники, які сприяють бажанню людей працювати краще.
Не потрібно змушувати людей вирубувати дерева, пиляти їх на дошки і виготовляти щогли для корабля; навчіть їх любити море, і вони залюбки зроблять найважчу роботу, якщо буде потрібно. А виготовляти корабель – завдання не з легких.
Наявність потрібних ресурсів дає мотивацію працювати краще і наполегливіше. А додайте сюди ще чітку постановку цілей, тобто людина усвідомлює важливість своєї роботи для майбутніх поколінь – і ми отримаємо працівника, яке натхненно працюватиме і радітиме тій роботі, яку виконує.
Якщо маєте дійсно справжніх друзів на роботі – вважайте, вам пощастило. Найзгуртованіші колективи – це такі колективи, в яких співробітники більше, ніж просто колеги.
До інших мотиваційних чинників віднесемо:
Отже, підсумуємо: лишень зарплату і премію вважати за мотивацію не можна. Бо за умов досягнення певного фінансового становища гроші перестають бути достатнім стимулом для подальшого зростання продуктивності праці і мотивації співробітника. Звісно, декого така ситуація цілком влаштовує – тобто достатньо заробляти, а більшого й не треба; але багатьом людям, окрім фінансового достатку, потрібно щось значно більше. І мається на увазі не лише соціальний статус, а й можливість прислужитися іншим людям. Бути корисним суспільству. Відчувати свою потрібність і затребуваність.
Що порадити керівникам? Зосередьтеся в своїй роботі на факторах, які дійсно підвищуватимуть мотивацію ваших підлеглих; якщо ви співробітник, запитайте себе – чи дійсно вам достатньо лише зарплати і премії для мотивації?
Новачок на роботі. До нього завжди придивляються. Від того наскільки новий співробітник уважний, тактовний та обачний залежить, як його прийме колектив, як складатимуться взаємини з керівництвом. Треба докласти чимало зусиль, щоб перше враження було гідним, адже другого шансу може й не бути.
В сучасному ритмі життя, коли треба скрізь встигнути і багато чого зробити, наша пам'ять час від часу дає збій. Не завжди пам'ятаємо, де лежать документи, забуваємо про заплановану зустріч, вийшовши з дому, важко згадуємо, чи вимкнули з розетки праску тощо. А причина такого збою – перевтома, часті хвилювання, і, як не дивно, одноманітність.
Підвищення по службі чи в іншій діяльності, досягнення популярності, слави тощо – це все кар'єра. А з чого починається це сходження і коли? На це запитання дає відповідь соціолог із Оксфорда Марк Тейлор.
Декілька порад від наших експертів про те, як, повернувшись до роботи, правильно застосувати «відновлений багаж сил».
Впавши, піднімаємося, обтрушуємо одяг, хочемо зробити крок, але біль у забитих колінах не дає ступити. Адже йти треба, хоча б до медпункту. Одні встають і, перемагаючи біль, йдуть далі, а в інших сил вистачає лише до кабінету лікаря або самому перев'язати собі рани, а деякі не можуть навіть піднятися від сильних забитих місць, розчарування та зневіри. Що робити і як допомогти собі?