Тема переходу до більш європейського типу оплати праці, оплати погодинної, вже давно турбує українське суспільство. Серед тез, що вимовляються у підтримку такого варіанту нарахування заробітних грошей, й те, що помісячна оплата- застарілий спосіб начислення заробленого, й те, що погодинна оплата є більш точною, бо враховує безпосередньо той час, що був витрачений на працю, тощо.

Досвід розвинутих країн демонструє чимало плюсів такого формату обчислення зарплат. Проте, сучасна система, що існує в Україні не завжди готова до переходу на такі нові для неї форми взаєморозрахунків.

Так, фактом є те, що найбільші економіки світу вже давно та вдало рахують та оплачують працю своїх громадян погодинно. Таким чином, відбувається більш ретельний контроль за часами роботи людини, а сама вона, чим більше працює, тим більше грошей отримує під час розрахунку. Тим більше, що при такому форматі оплати, не лише легше обчислювати кількість відпрацьованих годин, але й мотивувати співробітників у виробничих об’ємах та професійному плані. Також, цей тип рахування заробітків надає більш широке бачення й розуміння вартості людської праці та виробничої цінності робочого часу людини.

Підрахунки світових соціологічних досліджень продемонстрували, що, наприклад, рік потому, кількість фактично відпрацьованих людьми годин у низки країн світу становила від 1 356 до 2 257 годин протягом року. Виявилось також, що найбільше працюють громадяни Мексики, а найменше з усіх країн –громадяни Німеччини. Іншим фактом стало підтвердження тези про те, що чим багатша країна та більш розвинута її економіка, тим менше часу доводиться працювати її громадянам.

Наразі, доволі складно вирахувати час, що витрачають на роботу працюючи українці. Формат помісячної оплати праці, що прийнятий в нашій країні, не дає змоги точного аналізу. При цьому, наприклад, понаднормова робота взагалі не піддається обчисленню, оскільки офіційно її оплачують своїм працівникам поодинокі вітчизняні підприємства. Керуючись нормою 40-годинного робочого тижня, можна приблизно називати цифру у 1 993 робочих години, які точно відпрацювали наші співвітчизники протягом минулого 2019-го року.

Принаймні, цей показник більше, ніж, наприклад, в Італії, Франції або, навіть у близькій нам Польщі, що стала «Меккою» для українських остарбайтерів. До речі, ці підрахунки ніяк не враховують понаднормової роботи та додаткових навантажень на працівників.

Відомо, що й в Україні теж існує певне поняття «погодинної оплати». Звичайно, те, що таким форматом вважають українці суттєво відрізняється від сприйняття цього терміну в країнах Європи чи Сполучених Штатах Америки. В Україні, погодинну оплату вираховують розділяючи мінімальну заробітну плату) на 166 відпрацьованих людиною годин. Саме така кількість годин міститься у середньому робочому місяці, що має чотири 40-годинні робочі тижні.

Вдаючись до цієї формули, можна вирахувати мінімальну вартість однієї години роботи українця. Звичайно, приблизно та без врахування всього того часу, що він витратив так чи інакше, на роботу. Наприклад, за минулий 2019 рік, час роботи українських робітників, у середньому коштував 25 гривен 13 копійок.

У той час, коли погодинна оплата встановлена майже в усіх країнах Європейського Союзу, далеко не в усіх них, існує таке поняття, як «мінімальний розмір». При тому, що експерти відзначають, що погодинна оплата більш вигідна для працівника, без прив’язки до «мінімалки», багато хто з працюючих європейців, отримують менші суми за інших колег. Як правило, мова йде про низько оплачувані професії.

До речі, й для роботодавців, й для економіки країн, взагалі, такий формат оплати, також вигідний. Саме він чітко дає можливість порахувати кількість людино-годин, що має витратити на свої задачі виробництво чи інший бізнес за певний час.

У деяких сферах на нашому українському ринку праці, такий формат, як погодинна оплата також вже стала нормою. Та сама робота за наймами чи надання приватних репетиторських послуг оплачується суто погодинно. Ціни за годину праці має й робота домробітниць, покоївок, нянь, вантажників та деяких охоронців. Розцінки тут бувають досить різні, та всі вони - далекі від «мінімалки».

Щоб цей формат «запрацював» й в інших сферах економіки, Україні потрібно відмовитися від використання поняття «мінімальної зарплати», яку регулює наразі держава. Якщо, після цього вартість праці людини швидко досягне ринкового формату, це дійсно може допомогти у легалізації «сірих» зарплат та збільшенні офіційних здобутків українців.