Робітники, які не слідкують за гармонійним поєднанням роботи із відпочинком, у своїй більшості стикаються із таким психологічним станом, як професійне вигорання. Перенавантажуючи себе роботою або не маючи грамотного робочого графіку у професіях, де він потрібен, працівник ризикує відчути різку апатію до того, чим він вдало й задоволенням займався до цього.

Найбільш зрозумілим поясненням появи такого стану, буде алегорія. Організм людини відчуває непосильні навантаження на її психіку та фізичний стан й за допомогою негативних емоцій намагається змусити особистість залишити це «джерело навантажень». Враховуючи темп життя сучасного суспільства, що потерпає від таких «додатків» швидкісного цифрового світу, як стрес, конкуренція та високий рівень конфліктності, можна зрозуміти які навантаження переслідують людину сьогодні.

Психологічне вигорання, що призводить до депресивних станів, можна попередити, якщо завчасно виявити в співробітника такі його прояви, як:

• роздратованість по відношенню до всього, що стосується роботи;
• інші негативні прояви, наприклад, гнів, емоціональна апатія, підвищена сонливість, безсоння, головний біль або регулярні проблеми із травленням та кишковим трактом;
• зниження соціальної активності людини, її віддалення від колективу;
• постійна критика, насамперед своєї роботи та її результатів із переходом до власної особистості.

Такі прояви, швидше за все – розповсюджені ознаки професійного вигорання, а значить, робітнику потрібна негайна допомога.

Що робити із психоемоційним вигоранням?

Оскільки, на продуктивний труд робітників суттєво впливає атмосфера та «юзабіліті» робочого місця, кожен керівник повинен дослідити чи мають його підлеглі такі умови. Сприяння з боку керівництва в обладнанні робочих місць співробітників «усім необхідним +», гарантовано буде оцінено найманим персоналом. У разі «плюсів» можна внести у правило роботи певні «вольнощі», організувати цікаві тренінги з тімбілдінгу, зробити атмосферу більш демократичною.

Професійне вигорання особистості не завадить ані вашим працівникам, ані бізнесу, якщо керівники будуть приділяти увагу й на виконання працівниками й компанією простих та надійних правил, що здатні впорядкувати їх робочий час, створивши баланс між роботою та вільним часом людини.

По-перше, психологічне вигорання можна попередити, якщо кожен робітник чітко знає свої права та обов’язки посади. Необхідно дотримуватися й постійного збалансованого психологічного стану у колективі та в його відносинах з керівництвом.

Однім з компонентів такого правильного стану, є наявність можливості для особистого росту людини з допомогою компанії-роботодавця. Це значить, не тільки підвищення кваліфікації професії робітників але й умови для зміни ними діяльності у мережах компанії, якщо бажання й можливості людини співпадають.

Корпоративні заходи, зокрема розумний відпочинок працівників за рахунок компанії, також, є бонусом, який ефективно захищає від стресу на роботі та професійного вигорання.

Не слід забувати й про можливу необхідність індивідуального підходу до допомоги робітнику, який потрапив під дію стану вигорання. Небайдужість керівництва до його проблем, може нівелювати негативний вплив навантажень на втомленого та знесиленого співробітника.

Як в анекдоті…

Відомий жарт про людину яка не мала ніяких власних «засобів» та «методів» для зняття стресу, акцентує увагу на філософії героя, що укладається в відповідь на запитання «як він розслабляється?». Герой каже, що він просто…»не напружується», й він має рацію.

«Не напружуватися» та жити без відчуття стресу можливо. Синдром професійного вигорання не буде відомий людині, яка слідкує за своїм життям, збалансовуючи усі його аспекти:

• розуміє та дозує власне робоче навантаження, уникаючи гарантованих та необґрунтованих перевтомлень;
• має реальні цілі та строки їх досягнення та намагається принести до своїх обов’язків умисне різноманіття, що не дає рутині зіпсувати робочий настрій;
• росте професійно й не тільки, не зволікаючи від росту особистості за допомогою інтересів, що не мають відношення до роботи;
• вміє критикувати себе, а головне, дякувати собі та не соромитися «нагороджувати» себе самого приємними бонусами за вдалі виконання задуманих проектів;
• намагається бути соціальною особою та не зволікає від спілкування із оточуючими.

Розуміючи важливість негативного впливу на своє життя, кожна людина, ще на етапі пошуків «свого заняття», повинна чітко усвідомлювати максимум аспектів обраної професії та розуміти свою спроможність займатися цією справою. Не треба будувати кар’єру «жорсткого біржового гравця», маючи такі особисті властивості характеру, як завелике співчуття або сором’язливість чи боязливість.

Велика відповідальність, робота із проблемними клієнтами чи вакансії, що пропонують роботу із високим рівнем стресу – краще залишити тим шукачам, хто й справді бажає перемагати на таких напрямках діяльності. На жаль, чимало сучасних кандидатів та робітників, ще продовжують помилятися, обираючи «не свої» професії. Й, тому, гарний керівник повинен «бачити» та «рекомендувати» щодо корегування кар’єрного шляху підлеглих. Та ще, бути готовим допомогти робітнику у разі, якщо він відчує необхідність спробувати себе в іншому напрямку, допомогти з’ясувати яким іншим чином, робітник та роботодавець зможуть продовжити свої робочі відношення.