Якщо ви раптом зауважили, що ваш колега демонструє незвичну для нього поведінку – приміром, він перестав допомагати вам, навіть якщо раніше з готовністю це робив; або ж почав виконувати тільки строго визначені обов’язки, не перепрацьовуючи і не перенапружуючись в будь-який спосіб. Це ознаки того, що ваш колега вирішив вдатися до стратегії «тихого звільнення». Що це означає, і що насправді приховує в собі тренд «тихого звільнення» – читайте нижче.
Ці слова, це гасло, цей своєрідний маніфест молодого покоління зумерів – а також частини міленіалів – разом із терміном «quiet quitting» завірусилися в мережі і стали популярними після відео американського тіктокера під ніком zaidlepplin.
Можливо, новий тренд не набрав би такої популярності, але можемо вивести низку причин, які призвели до успіху цього тренду в цивілізованих країнах Заходу:
Цей термін можна зрозуміти неправильно, якщо ви вперше його чуєте. Бо коли вперше чуєш це словосполучення, то, найімовірніше, подумки уявиться працівник, який тихо і скромно звільняється з установи, не бажаючи нікому спричиняти труднощів, чи не так? Тобто «тихе звільнення» дорівнює «тихо і без проблем звільнився». Але цей термін означає зовсім інше: він про те, що працівник починає поважати свій особистий час, відмовляючись від зайвих навантажень, якщо ці перепрацювання додатково не заохочуються, не оплачуються. Але водночас цей працівник якісно виконує прописані в трудовому договорі обов’язки.
Цей тренд почав набувати значної популярності в західному світі зовсім недавно, восени 2022-го року. Звичайно, він пройшов фактично непоміченим українцями, адже нашій країні зараз не до того.
Дослідники цієї теми здебільшого вважають, що ця назва не зовсім коректна. І дійсно, ніби йдеться про певний різновид пасивно-агресивної поведінки, коли працівник вдається до саботажу та ігнорування своїх безпосередніх обов’язків на роботі. Як уже зазначалося вище, це зовсім не так. Але кращого терміну поки що ніхто не придумав, тому продовжимо говорити з вами, що насправді приховує в собі тренд «тихого звільнення».
Ні, аж ніяк ні. Ні лінощі на додачу з прокрастинацією, ні відсутність амбіцій тут ні до чого. Просто працівник в певний момент розуміє, що все на роботі складається не зовсім так, як він хоче. Що йому, можливо, недоплачують; що не надто прислухаються до його думки; що не довіряють важливих рішень, а відсутність ініціативи, відсутність схвалення дій працівника аж ніяк не ведуть до здорового відношення до роботи. Як і до work-life балансу в цілому.
Поговоримо тепер про те, яка користь працівнику від такої моделі робочої поведінки. По-перше, здоровий баланс і справедливий розподіл робочих обов’язків можуть покращити ситуацію з психологічним здоров’ям працівників, допоможе уникнути вигорання. По-друге, це стратегічна пауза, взята для того, щоб під час «тихого звільнення» обдумати, що працівнику не подобається в його роботі і що робити з усім цим. Хтось перегляне своє ставлення до роботи, до кар’єри саме в цій компанії і вирішить щось змінити; а хтось вирішить звільнитися і влаштуватися деінде. Або й узагалі стати «світчером», тобто перейти в іншу сферу діяльності.
Але чому тоді з’явилася така назва, якщо вона не зовсім коректна?
Як це іноді буває, все це наслідок збігу обставин. Справа в тому, що після декількох публічних випадків звільнення працівників таки попросили піти з роботи. Ці працівники на момент звільнення працювали за стратегією «тихого звільнення». Так цей термін і поширився в суспільстві, хоча саме явище, безумовно, існувало й раніше. Просто саме так його ніхто не називав.
Що цікаво, компанії із нерозвиненою політикою комунікації самі штовхають працівників на подібні кроки. Якщо працівник такої компанії не може відкрито поділитися своїм невдоволенням щодо умов праці, не може обговорити про це з керівником напряму – цілком очевидно, що він обере тактику «тихого звільнення». Як бачимо, чимало залежить від компанії, від її готовності і відкритості йти назустріч своїм працівникам.
Але було б несправедливим стверджувати, що від працівника мало що залежить. Це більше про особистий вибір людини, наскільки плідно вона хоче працювати і, відповідно, просуватися по кар’єрним сходинкам. Можливо, комусь хочеться не сильно паритися, виконувати тільки те, що прописано в «job description». Що ж, це його/її особисте право. І особистий вибір.
Хоча варто пам’ятати, що в списку робочих обов’язків не завжди прописується стовідсоткове навантаження, хоча робота на максимумі своїх можливостей, коли все робиться якісно і вчасно, призводить до швидкого кар’єрного зростання, та й інших приємних бонусів.
Тобто про цінність життя як такого, адже в усій цій ситуації є й інший бік. Люди усвідомлюють, що чим більше життя вони віддають робочим справам, тим менше часу в них, власне, лишається на саме життя. Це питання є досить спірним, адже чи можна вважати ту людину, яка по-справжньому захоплена своєю роботою, і їй навіть подобається перепрацьовувати – чи можна вважати цю людину за таку, що марнує своє життя на щось даремне? Як вважаєте?
Коли ви категорично НЕ ВИКОНУЄТЕ наступні речі:
Зрозуміло, що є компанії, для яких нормою є перепрацювання їхнього персоналу. Але це означає, що проблема не в працівниках. Проблему потрібно шукати в самій бізнес-моделі такої компанії та показниках ефективності праці. Якщо ці важливі критерії переглянуть і підкорегують, кількість працівників, що вдаються до «тихого звільнення», одразу зменшиться.
Іншими словами «тихе звільнення» можна назвати роботою в енергозберігаючому режимі. Якщо це дуже потрібно вам зараз у житті, питань немає. Але якщо ви мрієте про успіх, хочете рости як фахівець своєї справи і не менш упевнено просуватися кар’єрними щаблями – тихе звільнення навряд чи можна назвати оптимальною стратегією.
Отже, на деякий час, щоб зібратися з думками та обдумати подальші плани – це ок; а от взяти цей формат за кредо для життя, як життя на повному релаксі Великого Лебовскі з культової комедії братів Коенів – це зовсім не ок. Тим паче, якщо говорити про скрутний стан українського ринку праці в умовах воєнного часу.
Новачок на роботі. До нього завжди придивляються. Від того наскільки новий співробітник уважний, тактовний та обачний залежить, як його прийме колектив, як складатимуться взаємини з керівництвом. Треба докласти чимало зусиль, щоб перше враження було гідним, адже другого шансу може й не бути.
В сучасному ритмі життя, коли треба скрізь встигнути і багато чого зробити, наша пам'ять час від часу дає збій. Не завжди пам'ятаємо, де лежать документи, забуваємо про заплановану зустріч, вийшовши з дому, важко згадуємо, чи вимкнули з розетки праску тощо. А причина такого збою – перевтома, часті хвилювання, і, як не дивно, одноманітність.
Підвищення по службі чи в іншій діяльності, досягнення популярності, слави тощо – це все кар'єра. А з чого починається це сходження і коли? На це запитання дає відповідь соціолог із Оксфорда Марк Тейлор.
Декілька порад від наших експертів про те, як, повернувшись до роботи, правильно застосувати «відновлений багаж сил».
Впавши, піднімаємося, обтрушуємо одяг, хочемо зробити крок, але біль у забитих колінах не дає ступити. Адже йти треба, хоча б до медпункту. Одні встають і, перемагаючи біль, йдуть далі, а в інших сил вистачає лише до кабінету лікаря або самому перев'язати собі рани, а деякі не можуть навіть піднятися від сильних забитих місць, розчарування та зневіри. Що робити і як допомогти собі?