Засновнику Alibaba Group і одному з найбагатших людей світу виповнилося 57 років. Цей чоловік може багато розповісти про злети і падіння, і поділитися своїми міркуваннями, як досягати успіху в наміченій справі. Мільярдер переконаний, що в своїй бідності потрібно звинувати найперше себе, а лиш потім – увесь світ. Jobs.ua спробували уявити промову іменинника на своєму власному дні народження, якби гості попросили його виступити перед ними.
– Дорогі гості! Ви попросили сказати кілька слів про успіх, про ціль і мету в житті, про багатство і бідність… що ж, я скажу декілька слів, адже гостям відмовляти не можна…
(в залі лунає покашлювання гостей, поки іменинник збирається з думками).
– Усі ви знаєте мою історію. Я був бідним вчителем англійської мови, і в 35 років ризикнув… і зрештою став найбагатшою людиною Китаю. Ризикніть так і ви, можливо, вам теж вдасться.
(в залі лунає приглушений сміх – жартує сам Джек Ма!)
– Гаразд, поговоримо про силу волі і мотивацію. Те, що рухало мене вперед, коли зароджувалась моя компанія – це навіть не впевненість в своїй ідеї. Це було дещо інше відчуття. Попри несприйняття моїх ідей і переконань близькими мені людьми, я був переконаний в тому, що незалежно від результату я здобуду безцінний досвід. І це вже перемога, навіть якщо результат виявився б незадовільним. Але він виявився прибутковим. Прибутковим на мільярди доларів…
(в залі знову лунає сміх, бо Джек Ма, здається, в ударі.)
– Але створити в голові ідеальну картинку ваших мрій і планів, і мріяти про це вечорами – цього недостатньо. Потрібно діяти, проявляти амбіції, бо майбутнє кожної людини визначається силою її амбіцій. Якщо дуже захочете – реалізуєте свої найсміливіші мрії. Погоджуєтесь?..
(серед гостей лунають схвальні вигуки.)
– Багато людей, які перебувають в скруті, в бідності – не мають амбіцій. Вони не мають тієї жадібності до справи, яку повинні були б мати, зважаючи на їхні грандіозні мрії, і на становище. Тому я побажав би їм сміливості – сміливості, щоб перебороти свого внутрішнього боягуза і зробити нарешті те, чого ви раніше не робили. Вийти із зони комфорту, але зробити це з розумом, не зопалу. Той, хто має амбіції, може побороти будь-які труднощі на своєму шляху. Той, хто має амбіції – швидше і старанніше вчиться, швидше досягає намічених цілей. Повірте, я знаю, що кажу…
(«Віримо!», гукає хтось із гостей.)
– Життя буває безжальним до нас. Воно може переламати найсильнішого через коліно. Але ніколи не здавайтеся і не чекайте поблажок від інших людей. Дійте. Пам’ятайте, що очікування – це марнування часу. Тому нехай ваше життя не пройде в очікуваннях, а в натхненній і продуктивній діяльності. Бажаю всім успіху!»
Складно сказати, в які саме слова оформив би свої думки Джек Ма, виступаючи перед гостями, але думки, висловлені вище, взяті із його реальних промов. І таким людям є що сказати, погодьтеся, адже подібні історії успіху вражають, бо піднятися самотужки до найвищих вершин – це таки дійсно заслуговує на повагу. І нехай Джек Ма народився в країні із зовсім іншим менталітетом, його слова і поради актуальні для людей усього світу.
Дійте!
Новачок на роботі. До нього завжди придивляються. Від того наскільки новий співробітник уважний, тактовний та обачний залежить, як його прийме колектив, як складатимуться взаємини з керівництвом. Треба докласти чимало зусиль, щоб перше враження було гідним, адже другого шансу може й не бути.
В сучасному ритмі життя, коли треба скрізь встигнути і багато чого зробити, наша пам'ять час від часу дає збій. Не завжди пам'ятаємо, де лежать документи, забуваємо про заплановану зустріч, вийшовши з дому, важко згадуємо, чи вимкнули з розетки праску тощо. А причина такого збою – перевтома, часті хвилювання, і, як не дивно, одноманітність.
Підвищення по службі чи в іншій діяльності, досягнення популярності, слави тощо – це все кар'єра. А з чого починається це сходження і коли? На це запитання дає відповідь соціолог із Оксфорда Марк Тейлор.
Декілька порад від наших експертів про те, як, повернувшись до роботи, правильно застосувати «відновлений багаж сил».
Впавши, піднімаємося, обтрушуємо одяг, хочемо зробити крок, але біль у забитих колінах не дає ступити. Адже йти треба, хоча б до медпункту. Одні встають і, перемагаючи біль, йдуть далі, а в інших сил вистачає лише до кабінету лікаря або самому перев'язати собі рани, а деякі не можуть навіть піднятися від сильних забитих місць, розчарування та зневіри. Що робити і як допомогти собі?