У зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною російською агресією в нашій країні діє та подовжений воєнний стан відповідно Закону № 2738-IX від 16.11.2022. Така ситуація впливає на всі сфери нашого життя, в тому числі й на підпорядкування трудових відносин. Одним з важливих питань стосунків між роботодавцем та співробітником стала тема надання відпусток під час воєнного стану. Як відомо, на період воєнного стану діють певні обмеження та особливості організації трудових відносин відповідно Закону N 2352-IX від 1 липня 2022 року “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”. На ці та інші питання маємо експертне тлумачення юристів. В статті пропонуємо дізнатися, як бути з відпусткою у воєнний час? А також читайте, як будуть виплачуватись відпускні?

Що слід знати про надання відпусток під час війни

Відповідно до Закону черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем і доводиться до відома всіх працівників. Під час складання графіків безумовно ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників, можливості їхнього відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між роботодавцем і працівником, який зобов’язаний письмово повідомити про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну. Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

За яких умов ви можете отримати відмову у відпустці під час війни

Відповідно законодавству в період дії воєнного стану роботодавець може обмежити тривалість щорічної основної відпустки працівника 24-ма календарними днями поточного року. Але відмовити може у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) лише за умови, що працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури: енергетики, транспортна галузь, оборонна промисловість. І це цілком логічно, з огляду на нестачу експертів в цих сферах.

Відмова від роботодавця під час воєнного стану може бути ще й у випадку, якщо працівник звертається по відпустку невикористаних днів щорічної за попередні роки. Але це зовсім не значить, що про них можна забути назавжди. Скористатися ними можна буде після припинення воєнного стану. Те ж саме стосується й тих спеціалістів, які мають право на відпустку більшої тривалості за роботу зі шкідливими й важкими умовами чи з особливим характером праці. Вони можуть бути обмежені 24 календарними днями так само й так само зможуть скористатися власним привілеєм після законодавчого скасування воєнного стану. До речі, надання відпустки більшої тривалості ніж 24 дні в період дії воєнного стану є правом, а не обов'язком роботодавця. Отже, роботодавець має право вирішувати на власний розсуд, чи надати працівнику щорічну основну відпустку в умовах воєнного стану повної тривалості, чи обмежити її 24 календарними днями. А також роботодавець самостійно вирішує, чи надавати щорічну основну відпустку під час воєнного стану за минулий рік.

У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Що ж робити, якщо відпустка вам терміново потрібна? На прохання працівника в період дії воєнного стану, роботодавець може надати відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України “Про відпустки”. Однак, самовільно роботодавці не можуть відправляти працівників у відпустку без збереження заробітної плати. В іншому випадку можна понести законодавчу відповідальність стосовно співробітника.

А що стосується працівників, які виїхали за кордон?

Приписи Закону №2136 у період дії воєнного стану, роботодавець зобов’язаний за заявою працівника, який набув статусу внутрішньо переміщеної особи або виїхав за кордон, надати йому відпустку без збереження заробітної плати при умовах ініціативи самого працівника. Тривалість такої відпустки визначає сам працівник у своїй заяві, але вона не може перевищувати 90 календарних днів. Однак слід пам’ятати що, час перебування працівника у такій відпустці не враховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Варто зауважити, що законодавець не обмежив працівника вправі реалізувати своє право на відпустку без збереження заробітної плати декілька разів. Але для того, щоб працівнику отримати таку відпустку, слід підтвердити факт або перебування за кордоном або набуття статусу ВПО.