Питання необхідності отримання вищої освіти, вже кілька років є темою, що викликає безліч сперечань, зокрема в середині родин сучасних українців.

У той час, коли більшість представників поколінь X та Y (1960 – 1984 років народження) впевнена в необхідності отримання дипломів вишів задля ефективного побудування професійної кар’єри, більш молоді українці мають сумніви щодо цього.

Як «це було» раніше

«Народжених у СРСР» можна зрозуміти. За часи існування Радянського Союзу, система освіти передбачала умовно-безкоштовне (хабарів ніхто не відміняв) отримання вищої освіти у будь-якому виші усіма бажаючими, хто здатен скласти вступні іспити та мав належний «прохідний бал», складений з оцінок за навчання в середній загальноосвітній школі. Крім того, навчання в радянському ВНЗ, майже завжди означало уникнення військової служби й це, також було суттєвим мотиватором щоб спробувати власні сили на вступ до навчальних закладів.

За таких умов, продовження навчання не тільки було доцільним, а й вважалось «нормальним явищем», проецируючись певним чином й на інші аспекти життя людини. Молодь, яка вчилася в інститутах або, навіть університетах, апріорі вважалася «інтелектуальною» та мала певні пільги під час подальшого працевлаштування. Звичайно, де-які специфічні професії, наприклад, вчителя чи інженера, самі по собі передбачали наявність вищої освіти. Проте, навіть ті особи, які сумлінно вивчали філософію соціалізму або історію комуністичної партії – надумані та марні для життя науки, також мали більш шансів працевлаштуватися на такі самі, надумані, «проміжні» вакансії підприємств, ніж молодь, що «мала за плечима» лише ПТУ або диплом технікуму.

Безумовно, наявність вищої освіти в радянській системі одразу обумовлювало більш-менш гарантоване працевлаштування на не перспективне, але «тепле» та часто «вічне» робоче містечко. Тому, не спробувати отримати диплом вишу, в суспільстві вважалося чимось на кшталт незрозумілості та зізнання людини у власній обмеженості.

Звичайно, не слід й говорити про рівень кваліфікації більшості таких випускників, що чесно провели по чотири-п’ять років навчання, відповідаючи тексту радянської пісеньки студентів: «від сесії до сесії, живуть студенти весело, а сесія лише двічі на рік…»

Не слід забувати, що відмова від праці в радянській системі переслідувалася за законом й людині гарантовано обіцяли знайти будь-яку, але працю, зазвичай із більш ніж скромним «але заробітком». Тоді, коли на вступ до серйозних вишів СРСР був просто шалений конкурс й батьки майбутніх реально вдалих вчених, змагалися в умінні «дати на лапу» приймальній комісії, менш затребувані або провінціальні заклади залюбки штампували «інженерів» та «вихователів фізичної культури», заздалегідь обумовлюючи майбутнє «місце» таких студентів в радянському соціумі.

Як «це працює» сьогодні

В сучасному українському суспільстві, сама наявність «корочок» вишу не варта нічого, якщо диплом не підкріплений суттєвими, а головне, затребуваними зараз знаннями. Як і раніше, ніхто не візьме на роботу недолугого лікаря, та не довірятиме посаду людині, що просто має посвідчення фізика-ядерника. На такі досить специфічні професії потрібно насправді навчатися в усі часи та при будь-яких системах.

Але, суворі часи становлення (що досить триває) вітчизняних ринкових відносин, сьогодні вже не залишають шансів на вдале працевлаштування та кар’єрний зріст «просто людині» з дипломом юриста чи економіста, що не має гідних знань по таких спеціальностях.

Сьогодні, просто не має сенсу витрачати декілька років задля отримання вищої освіти як токової. Тим більше, освіта має бути «сучасною» та надавати реальні знання, які потрібні на ринку праці та за які роботодавці готові платити.

У наші часи, талановитий менеджер з продажу чи продавець-консультант, який любить свою справу та має хист до засвоєння важливих нюансів такої професії, отримують набагато більше шансів обійняти посаду директора магазину чи керівника відділу продажів, ніж «пересічний» представник шукачів вакансій, який має лише диплом «торгівельного» ВНЗ.

Ну, а найбільш затребувані спеціальності, такі, як наприклад, професії IT-напрямку, дістаються тим, хто насправді здатен навчитися «таємницям» програмування, потребуючи лише навчання на спеціальних курсах.

Небезпечні стереотипи

Прикро, але в сучасній Україні більш ніж 60% випускників ЗОШ відчайдушно штурмують факультети вишів, у більшості своїй намагаючись отримати лише «факт наявності освіти» та погоджуючись навчатися там, де зуміли влаштуватися. До речі, заможні країни світу, зокрема країни Європейського союзу до якого прагне приєднатися й наша держава, демонструють геть іншу статистику. Більш ніж 70% молоді усвідомлено обирають навчання за сучасними робочими спеціальностями та вивчають, як працювати із новітнім високотехнологічним обладнанням. До не дешевих вишів, намагаються вступити лише ті, хто насправді потребує такого навчання та вибрав певні професійні напрямки.

В Україні, сьогодні також, вартість навчання у де-яких ВНЗ може конкурувати з «європейськими колегами», а кількість бюджетних місць все суворіше регламентується державою, залишаючи таке навчання лише в тих напрямках, котрі сьогодні потрібні країні.

Тож немає сенсу витрачати гроші на навчання, що принесе вам самі «корочки» й навіть, якщо пощастило вступити до ВНЗ на бюджетній основі, навіщо витрачати такий коштовний час заради одного «пластику» диплому?

На жаль, феномен масового вступу до «юридично-економічних» факультетів у ВНЗ країни, все ще «працює», щороку випускаючи на ринок праці, справжні армії опосередкованих «спеціалістів». Не диво, що більшість з них знаходять себе геть в інших напрямках, бо не мають змоги працевлаштуватися та не є затребуваними на ринку праці. Чимало таких випускників кожного року поповнюють лави робітників по професіях, що не передбачають взагалі ніякого спеціального навчання та мають відповідну заробітну платню.

Якщо вам дійсно потрібна робота в житті та ви сподіваєтесь на гідні здобутки – не женитися за отриманням дипломів заради дипломів.

Руйнуйте стереотипне мислення ваших «радників» щодо необхідності отримання «вишки», навіть, коли це ваші найближчі родичі. Від такого рішення буде залежати успіх всього вашого майбутнього життя.

Шукайте той напрямок праці, що вам цікавий та знайдіть ту освіту, яка стане насправді у нагоді та допоможе виростити з себе справжнього професіонала своєї справи.

Зараз гідно заробляють саме вони.