1. Заповедь первая: любопытная гибкость принципов. Во время Оранжевой революции один поэт, весьма, кстати, талантливый, клялся и бил себя в грудь, что никогда в жизни не напишет ничего на «цій собачій мові». И что вы думаете – буквально через год-другой он преспокойно презентовал свой очередной шедевр именно на этой «собачій мові». Еще один пример – наши депутаты, идейно принципиальные до мозга костей, радостно перебегающие из партии в партию. Люди подобного склада любят называть свое отсутствие принципов дипломатией. Так, видимо, лучше звучит.
2. Заповедь вторая: умение не останавливаться ни перед чем и идти по трупам. Все, что ради высшей цели, – все приемлемо.
3. Заповедь третья: здоровый цинизм.
4. Заповедь четвертая: любовь к семье, как ни странно. Это вообще очень распространенная отговорка. Друзей становится все меньше, все больше тех, кто не подаст руки, – но, вы же понимаете, человеку нужно кормить семью и детей.
5. Заповедь пятая: отсутствие совести. Когда такие люди остаются ночью одни, в тишине, ничто их не тревожит. Ничто не беспокоит. Ничто не грызет. Спят они, как мне кажется, сном младенца.
Новачок на роботі. До нього завжди придивляються. Від того наскільки новий співробітник уважний, тактовний та обачний залежить, як його прийме колектив, як складатимуться взаємини з керівництвом. Треба докласти чимало зусиль, щоб перше враження було гідним, адже другого шансу може й не бути.
В сучасному ритмі життя, коли треба скрізь встигнути і багато чого зробити, наша пам'ять час від часу дає збій. Не завжди пам'ятаємо, де лежать документи, забуваємо про заплановану зустріч, вийшовши з дому, важко згадуємо, чи вимкнули з розетки праску тощо. А причина такого збою – перевтома, часті хвилювання, і, як не дивно, одноманітність.
Підвищення по службі чи в іншій діяльності, досягнення популярності, слави тощо – це все кар'єра. А з чого починається це сходження і коли? На це запитання дає відповідь соціолог із Оксфорда Марк Тейлор.
Декілька порад від наших експертів про те, як, повернувшись до роботи, правильно застосувати «відновлений багаж сил».
Впавши, піднімаємося, обтрушуємо одяг, хочемо зробити крок, але біль у забитих колінах не дає ступити. Адже йти треба, хоча б до медпункту. Одні встають і, перемагаючи біль, йдуть далі, а в інших сил вистачає лише до кабінету лікаря або самому перев'язати собі рани, а деякі не можуть навіть піднятися від сильних забитих місць, розчарування та зневіри. Що робити і як допомогти собі?