У своїй книзі «Парадокс мотивації» дослідник і викладач у галузі освіти й людської поведінки Альфі Кон піддає сумніву і всебічно досліджує проблему мотивації, присутню в західній культурі. Портал Jobs.ua з’ясовував, чому всім нам звичні стимули, на його думку — нагорода, похвала і підвищення — не є універсальними способами управління мотивацією людей.

Чому оплата не є визначальним фактором мотивації?

Якщо ви не згідні з цим твердженням, тут можна виділити декілька причин. Ось дві найважливіші. Перша: на роботі вами рухає зовнішня мотивація, тобто матеріальна. Друга: фінансова винагорода на поточній роботі не відповідає об’єктивним життєвим потребам.

Між іншим, цей вислів, що оплата не є визначальним фактором мотивації, належить вченому, консультанту з менеджменту Едварду Демінгу. Демінг стверджував, що тотальне підкорення зовнішній мотивації в кінцевому підсумку веде до руйнування особистості. Інший відомий вчений — психолог, соціолог і економіст Фредерік Герцберг — погоджувався з твердженням, що гроші можуть виступати… демотиватором. Ні, цей впливовий американський вчений не пропонував працювати безкоштовно. Він називав оплату праці не мотивувальним, а «гігієнічним» фактором.

Парадокс мотивації — в чому він полягає?

Альфі Кон піддає сумніву традиційні способи і методи мотивації в довготривалій перспективі. Безсумнівно, в короткотривалій перспективі зовнішня мотивація працює прекрасно. Приміром, ви зібрали команду і поставили перед нею ціль, яка по суті є забігом на коротку дистанцію. В цій ситуації бонуси і заохочення не матимуть ефективної заміни.

Але ситуація змінюється кардинальним чином, якщо йдеться про довгу дистанцію. Тут уже однієї зовнішньої мотивації виявиться недостатньо, бо на передньому плані все частіше мелькатиме питання внутрішньої мотивації. А цей вид мотивації і є тим самим автономним реактором, джерелом невичерпної енергії, що штовхатиме людину вперед навіть попри негаразди і серйозні життєві випробування. Пригадаємо в якості прикладу двох персонажів, реального і вигаданого письменницькою уявою — Ван Гога і Мартіна Ідена. Ними обома рухали великі ідеї й починання, а не фінансова винагорода і бажання отримати статки й солідну пенсію. Хоча пенсія і статки — це теж важливо, ми аж ніяк цього не заперечуємо.

Ох ці екзистенційні питання…

На довгій дистанції в кілька десятиліть вдумливого працівника цікавитиме не лише фінансова винагорода і вислуга літ, а й питання екзистенційного характеру. Що я залишу після себе, чи присвятив я великій цілі своє життя, що зробив значущого в житті — погодьтеся, жодні фінансові заохочення не закриють рота внутрішньому голосу, який з плином літ даватиме знати про себе все частіше.

Отже, внутрішня мотивація пов’язана з базовою потребою людини в самореалізації. Навряд чи в світі існує сильніша мотивація до вирішення задач, аніж та, де треба застосувати власні таланти і здійснити новий стрибок у своєму персональному розвитку.

А ви як вважаєте, дорогі читачі?

Нагадуємо, як застосовувати тиху силу керівників для мотивації команди і підлеглих без токсичних проявів нарцисизму, хейту, мобінгу і аб’юзу.