Jobs.ua пропонує історію, в якій головна героїня завжди мріяла стати вчителем і стала, але в результаті змінила професію й стала контекстологом. І тепер ця робота приносить їй не лише дохід, а й величезне задоволення. А мрія залишилась, в минулому, як спогад.
Вікторія М. вивчилася на психолога-викладача навчальних класів, встигла пропрацювати за спеціальністю зовсім не довго, розчарувавшись в професії, змінила її. Згодом працювала керуючої кондитерської й навіть на касі в магазині, але знайшла улюблену роботу в рекламі. Ось її історія.
Робота учителем була мрією дитинства, а в старших класах захотіла стати ще й психологом. В університеті як раз пропонували подвійну спеціальність. Вчитися мені дуже подобалося, до того ж я дуже любила свою спеціальність. Фактично була кращою в групі. Писала наукові статті, в тому числі з корекційної психології – напрямок, який не викладали у нашому виші. Після університету відразу пішла працювати в школу, в якій сама навчалася 11 років, и стала вчителем початкових класів, вакансія психолога вже була зайнята.
Мені було 22 роки, через вік я зіткнулася з проблемою: батьки дітей, яких я навчала, дивилися на мене як на дівчинку і ставилися скептично. Було складно. Вони говорили: «Зацікавте мою дитину до навчання», а самі нічого не хотіли робити з нею вдома. Ходили до директора скаржилися на мене з найрізноманітніших причин. Наприклад, одна мама просила посадити її дитину ближче. Я пояснювала, що не можу цього зробити через інших учнів у класі, можу тільки говорити трохи голосніше. Я починала говорити голосніше, і та ж мама переконувала директора, що я кричу на дітей. Загалом, я багато часу проводила в кабінеті директора, пояснюючи свою позицію.
Всі вчителі в школі вже були дорослі, сформувався свій колектив, і мені було важко в ньому. В результаті я розчарувалася не в роботі з дітьми, а в усьому, що оточувало. Через два місяці я зрозуміла, що нерви дорожчі, й захотіла піти. Мені було дуже шкода розлучатися з учнями: пам'ятаю ці палаючі очі, коли вони мене бачили, коли 25 дітей разом налітають і обіймають. У результаті, я довела дітей до кінця другого класу і розпрощалася зі школою.
Після школи змінила багато різних напрямків: пробувала себе в відділі продажу, в магазині, на телефоні в банку, адміністратором в кондитерській, навіть продавцем на касі. Оскільки я людина комунікабельна, мені необхідне було спілкування, так що я хотіла замінити попередню роботу чимось новим.
Мені розповіли про онлайн-курси, і здалося, що дистанційний формат дуже зручний. Я пішла на маркетинг. Спочатку я думала, що буду вчитися для себе, а там подивлюся. Навчання проходило важко – я одночасно працювала за графіком 24/7. Ввечері приїжджала з роботи, вечеряла і сідала дивитися вебінар. Дивилася, робила завдання, закінчувала десь о другій ночі, а о шостій вставала на роботу.
Я вчилася на спеціальності Digital-маркетинг, і ми починали з самих основ: що таке УТП, піраміда бренду, позиціонування бренду, різні формати контенту, верстка сайтів. Найменше я розуміла контекстну рекламу, вона здалася дуже нудною – якісь рекламні кампанії, семантика, ще щось. До того ж навчання припало на червень, коли навантаження на роботі було найбільше: сильно втомлювалася і не встигала наганяти матеріал.
Зрештою мене запросили в рекламне агентство – на контекстолога! На співбесіді я справила позитивне враження: досвіду в маркетингу не було, але зачепив досвід в різних інших сферах – значить, здатність до навчання досить висока. В мене повірили, взяли помічником контекстолога й почали прокачувати з першого дня.
Вже через три дні мені дали перший проект. Спочатку я була в шоці, але раз керівництво готове віддати мені проект за відсутності досвіду – окей. Після кожної дії бігла до директора: «Подивіться, чи правильно? А ось це?». Сподобалося, що вони не давали незрозумілих термінів, а пояснювали просто на пальцях.
Зараз я в захваті від місця, в яке потрапила, мені дуже пощастило з роботою. Мені допомагають розвиватися, дають нові проекти, підтримка від керівництва колосальна. Я вже отримала один з сертифікатів пошукової системи, в планах – сертифікат по метриці й два по Google Analytics.
Коли працювала в різних сферах, кожен раз було щось не так: то колектив, то директор, то графік роботи не той. Мені не подобалося працювати у відділі з продажу: не люблю, коли стоять над душею і щось вимагають. Я відповідальна людина, дайте мені свободу – і я сама розберусь.
Закінчу невеликим побажанням студентам. Якщо ви думаєте, що час в житті щось міняти, але вас щось тримає, ризикніть. Іноді воно того варте, і ви знайдете саме своє місце, де вам буде комфортно. Зараз я з упевненістю можу сказати, що у мене немає роботи, немає начальства, а є улюблене заняття і люди, якими я стала дорожити. Завжди вірте в себе і свої сили!
Новачок на роботі. До нього завжди придивляються. Від того наскільки новий співробітник уважний, тактовний та обачний залежить, як його прийме колектив, як складатимуться взаємини з керівництвом. Треба докласти чимало зусиль, щоб перше враження було гідним, адже другого шансу може й не бути.
В сучасному ритмі життя, коли треба скрізь встигнути і багато чого зробити, наша пам'ять час від часу дає збій. Не завжди пам'ятаємо, де лежать документи, забуваємо про заплановану зустріч, вийшовши з дому, важко згадуємо, чи вимкнули з розетки праску тощо. А причина такого збою – перевтома, часті хвилювання, і, як не дивно, одноманітність.
Підвищення по службі чи в іншій діяльності, досягнення популярності, слави тощо – це все кар'єра. А з чого починається це сходження і коли? На це запитання дає відповідь соціолог із Оксфорда Марк Тейлор.
Декілька порад від наших експертів про те, як, повернувшись до роботи, правильно застосувати «відновлений багаж сил».
Впавши, піднімаємося, обтрушуємо одяг, хочемо зробити крок, але біль у забитих колінах не дає ступити. Адже йти треба, хоча б до медпункту. Одні встають і, перемагаючи біль, йдуть далі, а в інших сил вистачає лише до кабінету лікаря або самому перев'язати собі рани, а деякі не можуть навіть піднятися від сильних забитих місць, розчарування та зневіри. Що робити і як допомогти собі?