Її називають «жінкою-легендою» та «жінкою-епохою», й це не є перебільшенням, якщо подивитися на той величезний внесок, який зробила Габріель (Коко) Шанель у розвиток сучасної моди та, взагалі, суспільства.
Народившись 19 серпня 1883 року у Франції, Габріель стала другою дитиною в родині, батьки якої, навіть, не були одружені офіційно. Трагедії додала смерть матері Габріель під час пологів, до речі, своє ім’я, дівчинка отримала на честь медичної сестри, яка врятувала немовля та допомогла йому з’явитися в цьому світі.
Родина дівчинки жила доволі бідно, потерпаючи від постійної фінансової скрути, й тому, Габріель не дуже любила згадувати про своє дитинство, яке майже не мало щасливих моментів. Габріель було 11 років, коли батько, який й до цього не переймався долею дітей, кинув родину на призволяще. Протягом певного часу, сестрами намагалися опікуватися родичі батьків, проте, вже доволі скоро, діти опинилися у сирітському притулку, розташованому при місцевому монастирі. Зі своїм батьком, Габріель більше ніколи у житті не бачилася.
Зростаючи розумною дитиною та цілком розуміючи реальну безперспективність власного майбутнього, Габріель Шанель все одно, не могла позбавитися від мрій про славу та заможне щасливе життя. Навіть ненависна «безлика» уніформа, в яку одягали всіх дівчат у притулку стала певним мотиватором для майбутньої ікони стилю, яка мріяла відтепер, «красиво одягнути всіх жінок».
Став дорослою та отримав рекомендації від монастирського притулку, Коко влаштувалася на роботу помічником продавця до крамниці білизни, а в свій вільний час, підробляла, співаючи в місцевому кабаре. В цей час, Коко намагалася зробити кар’єру балерини, танцівниці та співачки, тому часто ходила по різних кастингах. Проте, доля не посміхнулася їй, й всі старання минулися дарма.
До речі, в цей час Габріель й стала Коко, отримав таке прізвисько завдяки частому виконанню популярної в ті часи пісні «Ко Ко Рі Ко».
У віці 22 роки Коко Шанель свідомо вирушила до Парижу, маючи тверду мету стати модисткою, проте брак досвіду відкинув здійснення її мрії на цілих п’ять років.
Перебиваючись різними підробітками, Коко Шанель не покинула свою мрію та нарешті, зустріла молодого та успішного бізнесмена Артура Капела, який зацікавився її ідеями. У 1910 році Габріель з його допомогою відкрила власний магазин капелюшків у французькій столиці, а вже за три роки – й другий магазин у містечку Довіль.
Спочатку Габріель Шанель створювала лише капелюшки, які мали попит серед відомих паризьких леді. Завдяки стрімкому зростанню власної популярності, Коко змогла увійти до аристократичного суспільства Парижу, почала спілкуватися із видатними письменниками, режисерами та художниками, акторами та іншими представниками французького бомонду.
Згодом, світ зустрів й досі відомі парфуми «Chanel № 5», а за два роки, Коко сміливо започаткувала моду на засмагу. Потім з’явилося її «маленька чорна сукня», яка й зараз є необхідним елементом гардеробу будь-якої жінки. Шанель була перша, хто вдягнув жінок у брючні костюми, демонструючи наскільки може бути «жіночим» та елегантним такий «чоловічий одяг».
Спочатку, піддавшись натиску інших вдалих дизайнерів, Шанель виїхала до Швейцарії де прожила 10 років, поки її слава майже зійшла на нівець. Але, просто посередині приголомшливого тріумфу модного дому «Діор», Коко Шанель повернулася, щоб у 1953 році знову відкрити, спочатку салон у Парижі, а за кілька місяців й справжній Будинок моди Шанель.
У той час «мадемуазель Коко» було 70 років.
Покинула цей світ, жінка-легенда у віці 88 років, завдяки серцевому нападу, просто навпроти свого знаменитого на весь світ Будинку Моди Шанель.
Незважаючи на те, що Коко сама була засновницею багатьох напрямків у моді, в її гардеробі, після смерті, знайшли всього три наряди. Проте, кажуть, що елегантності цього вбрання, «могла б позаздрити й королева».
Новачок на роботі. До нього завжди придивляються. Від того наскільки новий співробітник уважний, тактовний та обачний залежить, як його прийме колектив, як складатимуться взаємини з керівництвом. Треба докласти чимало зусиль, щоб перше враження було гідним, адже другого шансу може й не бути.
В сучасному ритмі життя, коли треба скрізь встигнути і багато чого зробити, наша пам'ять час від часу дає збій. Не завжди пам'ятаємо, де лежать документи, забуваємо про заплановану зустріч, вийшовши з дому, важко згадуємо, чи вимкнули з розетки праску тощо. А причина такого збою – перевтома, часті хвилювання, і, як не дивно, одноманітність.
Підвищення по службі чи в іншій діяльності, досягнення популярності, слави тощо – це все кар'єра. А з чого починається це сходження і коли? На це запитання дає відповідь соціолог із Оксфорда Марк Тейлор.
Декілька порад від наших експертів про те, як, повернувшись до роботи, правильно застосувати «відновлений багаж сил».
Впавши, піднімаємося, обтрушуємо одяг, хочемо зробити крок, але біль у забитих колінах не дає ступити. Адже йти треба, хоча б до медпункту. Одні встають і, перемагаючи біль, йдуть далі, а в інших сил вистачає лише до кабінету лікаря або самому перев'язати собі рани, а деякі не можуть навіть піднятися від сильних забитих місць, розчарування та зневіри. Що робити і як допомогти собі?