Другое #111656

Доброго дня! І. Східне міжрегіональне управління Держпраці надало роз'яснення: Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX (далі — Закон № 2136) нормальна тривалість робочого часу у період дії воєнного стану може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо). Частиною другою статті 6 Закону № 2136 для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень. Норма частини першої статті 6 Закону № 2136 у період воєнного стану може бути застосована замість положень частини першої статті 50 КЗпП, якою визначалося, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, лише для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури. Здійснення роботодавцем виду діяльності у сфері забезпечення життєдіяльності населення у разі, коли об’єкт на якому працює працівник не віднесений до об’єктів критичної інфраструктури, не надає роботодавцю права встановлювати нормальну тривалість робочого часу 60 годин на тиждень. Збільшення на період воєнного стану нормальної тривалості робочого часу до 60 годин на тиждень є правом, а не обов’язком роботодавця. Таке збільшення повинно бути обґрунтованим перш за все потребою ефективної діяльності відповідного підприємства, установи, організації в оборонній сфері та сфері забезпечення життєдіяльності населення. Не суперечить нормам Закону положення частини другої статті 50 КЗпП, згідно з яким підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті. Для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень. Тобто зазначеним вище працівникам не може встановлюватись нормальна тривалість робочого часу 60 годин на тиждень про що не слід забувати. Підставою для встановлення скороченого робочого часу є зайнятість працівників на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці. Право на скорочений робочий час (тиждень) мають працівники виробництв, цехів, посад, професій, передбачених Переліком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 163 (далі — Перелік), на підставі результатів атестації робочого місця за умовами праці. Питання застосування Переліку регламентується Порядком застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 23.03.2001 р. № 122. Працівникам, професії та посади яких не передбачені в Переліку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, передбачених Переліком, скорочена тривалість робочого часу встановлюється в ці дні тієї самої тривалості, як і працівникам, постійно зайнятим на цій роботі. Скорочена тривалість робочого часу (тижня) встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою КМУ від 01.08.1992 р. № 442. Згідно з внесеними змінами постановою КМУ «Про внесення зміни до пункту 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці» від 30 червня 2023 р. № 660 атестація, строк проведення якої настав у період воєнного стану, за рішенням роботодавця, погодженим із профспілкою, проводиться протягом шести місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні. Результати атестації, проведеної до введення воєнного стану в Україні, продовжують діяти та використовуються у період воєнного стану та протягом шести місяців з дня його припинення чи скасування. Мінекономіки визначило особливості організації трудових відносин в умовах воєнного стану за новим Законом. Особливості встановлення та обліку часу роботи та часу відпочинку 1. Нормальна тривалість робочого часу працівників у період воєнного стану не може перевищувати 60 годин на тиждень. 2. Для працівників, яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу не може перевищувати 50 годин на тиждень. 3. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем за рішенням військового командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення). 4. Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) визначається роботодавцем. 5. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена до 24 годин. 6. У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України. Підтримка бізнесу у воєнний час - консультації експертів LIGA ZAKON! Приєднуйтесь у Telegram-групу. Дана норма у період воєнного стану підлягає застосуванню замість положень частини першої статті 50 КЗпП, якою визначалося, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Водночас не суперечить нормам Закону положення частини другої статті 50 КЗпП, згідно з яким підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті. Варто врахувати, що збільшення на період воєнного стану нормальної тривалості робочого часу до 60 годин на тиждень є правом, а не обов'язком роботодавця. У зв'язку з вищевикладеним, вважаємо, що таке збільшення повинно бути обгрунтованим перш за все потребою ефективної діяльності відповідного підприємства, установи, організації в оборонній сфері та сфері забезпечення життєдіяльності населення. При цьому відповідно до статті 2 Закону “Про оплату праці” основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Отже, тарифна ставка (оклад) оплати праці встановлюється виходячи зі встановлених роботодавцем норм тривалості робочого часу, які можуть сягати 60 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого відповідно до положень статті 51 КЗпП встановлюється: 1) для працівників віком від 16 до 18 років, осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул); Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу. 2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці; Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством. Законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших). Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств, установ, організацій для працівників, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, а також для одиноких матерів та батьків, які виховують дитину без батька (матері), у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікарняному закладі. Частинами третьою, четвертою статті 6 Закону визначено особливий порядок встановлення п'ятиденного і шестиденного робочого тижня та тривалості щоденної роботи, ніж це передбачено статтею 52 КЗпП. Відповідно до статті 70 КЗпП Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години. Водночас скорочення щотижневого безперервного відпочинку до 24 годин це право, а не обов'язок працівника. На період дії воєнного стану не діють норми КЗпП щодо: - скорочення роботи на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні напередодні святкових і неробочих днів; - тривалості робочого дня напередодні вихідних днів при шестиденному робочому тижні не більше 5 годин; - обмеження граничних норм надурочних робіт; - перенесення вихідного дня на наступний після святкового або неробочого; - перенесення вихідних та робочих днів відповідно до рекомендації Кабінету Міністрів України; - заборони залучення до робіт у вихідні, святкові і неробочі дні; - компенсації за залучення до робіт у вихідні, святкові і неробочі дні. ІІ. Згідно норм законодавства надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати здійснюється в інтересах саме працівників (статті 25, 26 Закону України "Про відпустки", ст. 84 КЗпП) за їх бажанням, а не з ініціативи роботодавця. Будь-які форми тиску на працівника з метою змусити написати його заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати є протиправними. Згідно ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Також відповідно до ст.60 Конституції ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Стаття 68 Конституції України встановлює обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. А уразі порушення законодавства про працю громадяни мають право звернутися зі скаргою до профспілки, Державної служби України з питань праці, із позовом до суду. Якщо примус приймає крайні форми: загрози життю і здоров'ю, репутації або власності слід негайно звернутся до Національної поліції. Доведений в суді або виявлений Державною службою України з питань праці факт примусу до написання заяви на відпустку без збереження заробітної плати - це серйозний ризик і для організації, і для її керівництва. Відповідальність за примус до написання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати може бути не тільки дисциплінарною і адміністративною, але й кримінальною. https://buh.ligazakon.net/news/204336