Маріупольський МВ Управління поліції охорони

Опис компанії

Від Державної служби охорони до поліції охорони: від витоків до сьогодення

Упродовж існування в нашій країні багатофункціональної специфічної служби – Державної служби охорони, її співробітники вирішують важливі завдання, спрямовані на збереження значних державних коштів, боротьбу зі злочинами та захист особистого майна громадян. Працівники ДСО виконують свої обов’язки професійно, беручи все цінне з минулого досвіду і додаючи народжене новим часом. Так і повинно бути, адже без історії не може бути сьогодення, а з тим і майбутнього.

Вже понад 60-ти років Державна служба охорони вселяє людям впевненість, що їхній дім – їхня фортеця. За цей час служба пройшла складний шлях «від свистка» до високотехнологічної і гармонійно інтегрованої в органи внутрішніх справ структури.

Біля витоків ДСО, що іменувалася у 50-х роках минулого століття Відділом Позавідомчої охорони, стояли переважно літні люди, яких називали тоді не дуже мужньо – «сторожами». Натомість їхня служба вимагала неабиякої відваги, бо у «стрільців» не було ні зброї, ні спеціальної форми, ні спорядження. На пост вони заступали із червоною пов\'язкою на рукаві з написом «Охорона», а для виклику підмоги мали лише свисток. Але з часом форми і методи роботи змінювалися, відшліфовуючись у процесі служби. З часом охоронці на особливо важливих постах вже мали табельну зброю (карабіни, гвинтівки, пістолети) та транспорт, контролюючи і охороняючи більші території та об'єкти.

А почалася історія цієї служби 5 лютого 1919 року, коли Рада Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки прийняла декрет про організацію на території республіки робітничо-селянської радянської міліції. Організація створення міліції доручалась безпосередньо Народному Комісаріату Внутрішніх справ УСРР.

На основі декрету у березні 1920 року Народний комісаріат внутрішніх справ УСРР прийняв Постанову про створення Головного управління радянської робітничо-селянської міліції – “для керування всякого роду міліціями на Україні як: загальною, залізничною, річною, морською і карно-слідчою”.

14 вересня 1920 року Рада народних комісарів УСРР затвердила положення про робітничо-селянську міліцію, в якому було викладено організацію і побудову органів міліції, а в квітні 1921 року Рада Народних Комісарів України прийняла постанову “Про реорганізацію міліції та поліпшення становища її робітників”.

У той період (1920-1921 роки) на Україні лютували десятки банд, які здійснювали набіги на міста і села, грабували населення, розкрадали народне добро та вбивали представників влади. Для боротьби з ними і вирішено було організувати міліцію, лави якої почали комплектуватися за рахунок військових частин.

Охороною соціалістичної власності в той же час займалась промислова міліція, яка захищала фабрики, заводи, склади, зсипні пункти, торгівельні та інші підприємства, проте у квітні 1921 року за розпорядженням НКВС вона була скасована, а її функції були передані загальній міліції. Водночас охорону промислових підприємств у той час продовжували нести озброєні команди, бійців у які набирали самі підприємства, що призвело до проникнення в охорону випадкових людей, в тому числі злочинців. Як наслідок, назріла необхідність поліпшення її якісного складу та об’єднання під єдиним керівництвом.

31 березня 1922 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла Постанову “Про організацію з міліціонерів охорони заводів, фабрик, радгоспів та інших державних підприємств, що мають важливе місцеве або загальнодержавне значення”, а Постанова Всеукраїнського Центрального виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів УСРР у травні 1922 року зобов’язала “усі зацікавлені відомства (Наркомхарч, Наркомзем тощо) негайно приступити до звільнення Червоної Армії... від охорони різного роду установ, підприємств, складів,... і замінити її відомчою вільнонайманою охороною”.

Відтепер охорона державної промисловості покладалась на спеціальні загони промислової міліції, які комплектувалися відомствами та установами самостійно, але знаходились під наглядом міліції, яка озброювала їх, інструктувала та контролювала.

У жовтні 1922 року у промислової міліції було 1270 чоловік, які в той час охороняли 241 велике промислове підприємство.

В цьому ж році Головміліція УСРР розробила інструкцію про артілі сторожів. Створюються так звані Управління сторожової охорони при Радах народних та селянських депутатів та артілі сторожової охорони кооперації інвалідів. Організація державної власності покладалась на керівників підприємств та здійснювалась відомчою охороною. Усі ці види охорони були розрізнені, дорого коштували та не були зв’язані з органами внутрішніх справ. Таке становище продовжувалось майже до 30-х років.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 29 жовтня 1952 року чисельність охорони підприємств було передано підрозділам позавідомчої зовнішньої охорони при органах міліції, на які покладалась охорона об’єктів різного відомчого підпорядкування в цей же час голова Ради Міністрів Союзу РСР і Й.В. Сталін підписали Постанову Ради Міністрів СРСР від 07.01.1953 року “Про затвердження Положення про позавідомчу зовнішню сторожову охорону при органах міліції міністерства державної безпеки СРСР”.

Першим начальником відділу по позавідомчій сторожовій охороні відділу міліцейської служби міністерства Державної безпеки УРСР у грудні 1952 року було призначено полковника міліції Рубашевського Миколу Йосиповича. З квітня 1953 року Микола Йосипович був начальником по позавідомчій сторожовій охороні відділу міліцейської служби УМ МВС УРСР, а з грудня 1956 по серпень 1959 - заступником начальника відділу УМ МВС УРСР і начальником відділу позавідомчої охорони.

Створення єдиної позавідомчої охорони за перший же рік її існування дозволило скоротити чисельність охорони більш ніж на 30% та значно зменшити кошти на її утримання, підвищити надійність охорони об’єктів, знизити кількість дрібних крадіжок та розкрадань державної власності.

На початку 1956 року сторожова охорона була створена у 189 містах Республіки.

На кінець 1958 року під охороною підприємств позавідомчої охорони було вже понад 37 тисяч об’єктів, а загальна чисельність охорони становила 16,7 тисяч чоловік.

2 січня 1959 року черговою Постановою Ради Міністрів СРСР “Про впорядкування охорони підприємств, організацій та установ” було вирішено створити два види охорони: воєнізовану – для охорони особливо важливих та режимних об’єктів, та сторожову - для охорони усіх інших об’єктів.

У серпні 1959року начальником відділу позавідомчої охорони Управління міліції міністерства внутрішніх справ Української Радянської соціалістичної республіки стає полковник міліції Карагодов Всеволод Сергійович, який обіймав свою посаду до липня 1965 року.

В цей час проводяться заходи по впровадженню в охорону засобів сигналізації та передбачається обладнувати ними охоронювані об’єкти.

У 1961році Постановою Ради міністрів УРСР було дозволено утримувати ланки електромонтерів з метою проведення монтажних робіт та ремонту сигналізації. Варто зазначити, що у 1962 році передбачалось обладнати засобами сигналізації 15 тисяч об’єктів, а в 1963 – 20 тисяч.

Важливу роль у впорядкуванні та вдосконаленні позавідомчої охорони відігравало здійснення радикальних заходів по широкому впровадженню в охорону технічних засобів з метою дальшого її вдосконалення та здешевлення, передбачених постановою РМ СРСР від 5 лютого 1965 року “Про поліпшення організації охорони підприємств, установ та організацій”.

Крім того у березні 1965 року черговою постановою було ухвалено передати об’єкти народного господарства УРСР під охорону підрозділам позавідомчої охорони, а позавідомчу зовнішню сторожову охорону було перейменовано у позавідомчу охорону при органах внутрішніх справ. При цьому виконання монтажних робіт передали територіальному Управлінню всесоюзного проектно-монтажного тресту протипожежної автоматики.

Завершенням етапу розвитку та організаційного становлення позавідомчої охорони став наказ Міністерства охорони громадського порядку УРСР від 17 липня 1965 року про реорганізацію Відділу охорони в Управління позавідомчої охорони при Управлінні міліції Міністерства охорони громадського порядку УРСР. До слова, на той час у складі Управління вже були створені 5 відділів, а у 10 областях були Управління позавідомчої охорони з особовим складом більше чотирьох тисяч чоловік.

Відділ позавідомчої охорони УМ МВС УРСР в той час знаходився на першому поверсі будинку по вулиці Костянтинівській, 5, де займав 12-13 кімнат, загальною площею біля 250 м².

З липня 1965 по січень 1975 року начальником Управління охорони при Управлінні міліції Міністерства охорони громадського порядку було призначено полковника міліції Мироненка Петра Олексійовича.

На цьому етапі розвитку охорони були здійснені заходи щодо подальшого вдосконалення позавідомчої охорони. Відбувалося це шляхом заміни сторожової охорони на обхідних постах працівниками міліції. В цей же час охорона об’єктів здійснювалася автомотопатрульними нарядами міліції. В подальшому розвитку централізованої охорони наказом Міністра охорони громадського порядку УРСР було затверджено перелік міст, в яких замість вільнонайманих бригадирів з числа сержантського складу вводились посади дільничних уповноважених охорони.

Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 10 травня 1967 року було дозволено заміняти бригадирів та сторожів обхідних постів рядовим складом міліції. Більш ніж у 100 містах України 2400 бригадирів було замінено на 1500 молодших інспекторів, а бригади було перейменовано у сторожові дільниці.

У 1969 році наказом МВС СРСР вводяться посади начальників пунктів централізованої охорони, а з 11 грудня 1970 року, за рахунок скорочення 15 тисяч сторожів обхідних постів, було введено 6 тисяч працівників нічної міліції, наступного року - ще 1300.

Новий етап розвитку охорони розпочався з прийняттям Постанови Ради Міністрів СРСР від 31 грудня 1970 року “Про вдосконалення охорони об’єктів народного господарства”, якою передбачалися заходи по докорінному переозброєнню охорони новими технічними засобами сигналізації в поєднанні з автомотопатрульною службою.

Перша ж технічна революція торкнулася позавідомчої охорони у тих же 1970-х роках, коли було створено перший Пункт Централізованої охорони (ПЦО) на базі системи централізованого спостереження, який дозволяв охороняти до 120-ти об\'єктів одночасно. З того часу «сторожова» охорона поступово перетворювалася на міліцейську.

За 1971-1975 роки планувалося встановити 312 пультів централізованого нагляду, за допомогою яких мали взяти під охорону 32100 об’єктів, встановити 420 концентраторів малої ємності, щоб взяти під охорону 11320 відокремлених приміщень; розмістити замовлення та виготовлення спеціальних датчиків УКД 1М, ДУШ - 1, та інших у кількості 2,2 тисяч.

В цей період охорона налічувала 112,3 тисячі працівників, які охороняли 64,4 тисячі об’єктів. У пригоді їм в цьому стали 62 ПЦО та 164 пульти централізованого нагляду. У тому числі 3427 об’єктів особистого майна громадян, з яких нараховувалося 476 квартир. До прикладу, у 1970 році на 1000 охоронюваних ПЦО об’єктів було допущено лише 2-3 крадіжки.

Внаслідок здійснених заходів по вдосконаленню позавідомчої охорони підвищувалась її роль у системі охорони державної власності. Були створені спеціальні мобільні підрозділи міліції позавідомчої охорони, які спроможні були вирішувати складні оперативні завдання по попередженню крадіжок та охороні громадського порядку. Станом на квітень 1973 року у нічній міліції нараховувався 9761 працівник, в тому числі 1726 молодших інспекторів охорони та 1162 працівники міліції ПЦО. У тому ж 1973 році згідно наказу МВС СРСР держбюджетну та нічну міліцію було об’єднано, внаслідок чого були утворені 102 дивізіони та 109 взводів.

У 1974 році за рахунок працівників нічної міліції щоденно перекривалось 1,2 тисячі маршрутів, для цього використовувалися 336 автомашин, 444 мотоцикли, 464 піших наряди та 411 службових собак.

На балансі підрозділів охорони було 977 легкових автомобілів та 2891 мотоцикл, з яких 1311 одиниць техніки були обладнані засобами зв’язку.

В республіці на той час розпочинається бурхливе будівництво матеріальної бази : службові приміщенння, пульти, гаражі, майстерні, склади, а також започатковується будівництво корпусу УПО при МВС УСРС, яке було закінчено у травні 1982 року.

У січні 1975року начальником Управління позавідомчої охорони при МВС УРСР стає полковник внутрішньої служби Григоренко Яків Дмитрович. Цього ж року загальна чисельність підрозділів охорони зростає і становить вже 139,7 тисяч працівників, у тому числі - сторожів - 117,8 тисяч, ВОХОР (Воєнізована охорона об’єктів) - 15,4 тисяч та міліції - 10,3 тисяч чоловік. І охороняють вони вже більше 138 тисяч об’єктів. Охоронною сигналізацією обладнано 101,9 тисяч об\'єктів та 22,7 тисяч відокремлених приміщень.

13 червня 1979 року Постановою РМ УРСР “Про посилення охорони установ Держбанку СРСР” під охорону міліції позавідомчої охорони були передані Держбанки України.

У травні 1983 року на посаду начальника Управління позавідомчої охорони при МВС УРСР призначають полковника міліції, нині - генерал-полковника міліції Бандурку Олександра Марковича.

В листопаді 1984 року начальником Управління позавідомчої охорони при МВС УРСР став полковник міліції Колеснік Іван Петрович.

У наступні роки підрозділи позавідомчої охорони проводили заходи по зміцненню матеріально-технічної бази, службових приміщень, вдосконалювали організаційну структуру, розширювали діапазон її діяльності, надійності, намагалися значно здешевити на основі впровадження нових технічних засобів охоронну сигналізацію.

З 26 квітня 1986 року разом із тисячами співвітчизників охоронники стали на вахту громадянської мужності. В перших лавах ліквідаторів на слідків Чорнобильської катастрофи були співробітники центрального апарату позавідомчої охорони, а всього взяло участь у цій роботі 3545 працівників Служби охорони.

З квітня 1987 по жовтень 1990 року посаду начальника Управління позавідомчої охорони при МВС УРСР обіймав полковник міліції Малік Ігор Михайлович. В цей час охорона вносить вагомий внесок у здійснення оперативно-профілактичних заходів по боротьбі зі злочинністю, завдяки чому росте авторитет служби охорони і вона займає одне із провідних місць у системі МВС України. З року в рік зростає кількість об’єктів, що охороняються, і у 1990 році їх число досягає 136,3 тисяч, загальна ж кількість працюючих становить майже 284 тисячі чоловік.

У жовтні 1990 року начальником тоді вже Головного Управління позавідомчої охорони при МВС України призначено полковника міліції Чауса Дмитра Дмитровича, а у серпні 1993р. він у званні генерал-майора міліції, а згодом і генерал-лейтенанта міліції стає начальником вже Головного Управління Державної служби охорони при МВС України.

В цей період економічні негаразди, які почалися в країні наприкінці 1991 року, розбалансованість народного господарства та економічна криза спричинили значне скорочення охоронюваних об’єктів та чисельність особового складу. У зв’язку з цим у 1993 році на 18,3% скоротилась кількість об’єктів, що перебували під охороною, а загальна кількість особового складу зменшилася на 37,2 %. Значно зросли витрати охорони на впровадження нових технічних засобів, на експлуатаційні, транспортні та інші витрати, що поступово призвело до погіршення матеріально-технічної бази охорони та до скорочення ритму її діяльності. Дещо погіршився якісний склад кадрів у зв’язку з їх відтоком до інших охоронних структур.

10 серпня 1993 року черговою Постановою Кабінету Міністрів України на базі підрозділів охорони при органах внутрішніх справ було створено Державну службу охорони при МВС України, яка діяла вже на основі самофінансування.

На службу було покладено охорону державних особливо важливих об’єктів, виконання обов’язків правоохоронної Державної служби та комплекс платних охоронних послуг, які склалися у ринкових умовах.

Начальником Головного Управління Державної служби охорони при МВС України в цей час стає полковник міліції Шаповал Володимир Іванович, пізніше - генерал-майор, а згодом - генерал-лейтенант міліції, який пропрацював на своїй посаді до серпня 2003 року.

На протязі 1993-1998 років в Управлінні ДСО вирішується комплекс кадрових, юридичних, технічних, фінансових, господарських та інших питань, розробляються та впроваджуються у життя директивні напрямки подальшого розвитку служби охорони, планується вдосконалити управління та розробити нормативну базу, зміцнити економічний стан, здійснити технічне переозброєння та забезпечити надійність охорони, поліпшити матеріально-технічне забезпечення та удосконалити роботу з кадрами.

Враховуючи складнощі економічного стану, в якому опинилась служба охорони, було проведено роботу з удосконалення системи управління підрозділами, яка віднині була направлена на підвищення надійності охорони та зміцнення економічного стану підрозділів. Завдяки цьому в системі Державної служби охорони при МВС України було створено службу спецпідрозділу міліції охорони “Титан”, Службу інкасації, охорони грошових знаків та цінних паперів та комісію для проведення тендеру по спеціальних броньованих автомобілях, які використовувалися для інкасації та перевезення цінностей. Так, у червні 1998 року в системі ДСО було створено 95 штатних підрозділів Служби інкасації, з якими було укладено 13764 договори. За п’ять років свого існування штатна чисельність спецпідрозділів міліції охорони “Титан” досягла 3 тисяч чоловік, які виконували близько 9 тисяч охоронних заходів по супроводженню цінних вантажів, паперів та грошових коштів, здійснювали охорону власності юридичних осіб та особистої безпеки фізичних осіб, надавали комплексну охорону об’єктів тощо. Також було проведено реорганізацію організаційно-штатної структури, реформовано кадрові апарати, завдяки чому реалізувалася Концепція єдиної системи професійної підготовки категорії кадрів Державної служби охорони.

Згодом було створено центр інформаційного забезпечення діяльності підрозділів ДСО, впроваджено систему локальної комп’ютерної мережі ГУДСО та систему електронної пошти на рівні “Центр-область”, розроблено Концепцію ведення рекламної діяльності та Положення про рекламну діяльність ДСО при МВС України, забезпечено постійне публікування матеріалів в засобах масової інформації щодо діяльності підрозділів ДСО, започаткувався випуск різноманітної рекламної та сувенірної продукції.

18 грудня 1998 року на підставі існуючої нормативної бази та законотворчих актів України згідно з наказом ГУДСО при МВС України в Департаменті Державної служби охорони було вирішено відкрити Музей історії ДСО. Накопичення експонатів для Музею було розпочато ще в березні 1997 року. Зокрема активну участь у роботі по комплектуванню фондів брали чимало підрозділів чи не з усіх областей, України. Перша експозиція Музею була відкрита у приміщенні Департаменту Державної служби охорони, пристосованому під кімнату фондів Музею, напередодні сьомої річниці Дня міліції і налічувала біля 200 експонатів. Вдруге реекспозиція Музею була здійснена 16 лютого 1999 року в Київському учбовому центрі бойової підготовки. Характерним для існування експозиції того часу був постійний огляд її відвідувачами: тільки за один рік її відвідало 52 групи загальною кількістю понад тисячу екскурсантів, значною частиною яких були слухачі учбового центру. Впродовж трьох наступних років експозиція поновлювалася і зросла вдвічі, за кошти УДСО при ГУМВС України в місті Києві були виготовлені копії форми одягу міліції та позавідомчої охорони у кількості семи одиниць, а напередодні святкування 50-річчя від дня заснування Служби охорони, під площі Музею була розпочата реконструкція допоміжного приміщення в будинку ГУДСО. З початку серпня було розпочато монтаж нової експозиції обладнання, в яку входило понад дев’ятсот експонатів, які розкривали десять основних розділів: історію створення міліції та охорони, портретну галерею, розвиток міліції охорони, форми одягу та зброю, нагороди та відзнаки, техніку на службі охорони, участь працівників охорони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та землетрусу в Кіровакані, службову підготовку, спортивні досягнення, дружні стосунки та сувеніри.

За визначеними в 2000 році Колегією МВС України напрямками продовжується процес перебудови організаційної структури ДСО, її фінансово-економічної діяльності, впровадження новітніх технічних засобів охорони, створення інституту цивільних охоронників, а головне - вивільнення міліції від виконання невластивих завдань, розмежування владних і господарсько-розрахункових функцій.

На шляху таких перетворень значно скоротилася кількість співробітників адміністративно-управлінського апарату, зникли непотрібні ланки управління, ліквідувалися збиткові підрозділи.

Конче важливим було і те, що значна увага почала приділятися і професійній підготовці кадрів. Було розроблено та втілено вісім навчальних програм з початкової підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників охорони. Вирішувалися такі важливі завдання, як спеціальна підготовка працівників для охорони шкіл та дошкільних закладів, фахівців з маркетингу та продажу охоронних послуг, від яких значною мірою залежали подальший розвиток служби, її конкурентоспроможність.

У серпні 2003 року начальником Департаменту Державної служби охорони при МВС України було призначено генерал-майора міліції Угровецького Олега Петровича. Його наступником був генерал-лейтенант міліції у відставці Савченко Олександр Ілліч, який пропрацював на посаді Директора Департаменту Державної служби охорони при МВС України з березня 2005 по березень 2007 року.

В цей час у Департаменті були проведені експлуатаційні випробування та було впроваджено системи централізованого спостереження нового покоління, такі як: “Каштан”, “Сигнал”, “Озон”, “Інтеграл”, “Альфа”, “Дунай”, приймально-контрольні прилади ВБД-6, Іс-8001 тощо. З метою забезпечення захисту телефонізованих об’єктів було впроваджено радіомоніторинг.

У рамках своїх повноважень Державною службою охорони здійснювалося ліцензування послуг по охороні недержавними охоронними формуваннями. Для забезпечення високої якості охоронних послуг та соціального захисту працівників в Державній службі охорони створили українську охоронно-страхову компанію “УОСК”.

Також у вказівці Міністерства внутрішніх справ “Про діяльність Державної служби охорони” начальникам Головних управлінь МВС України в Криму, місті Києві, Київській області, УМВС областей, місті Севастополі вказувалося, що “... діяльність Державної служби охорони заслуговує на увагу. Діючи на засадах повного самофінансування, ця служба на сьогодні є однією з найбільш організованих, економічно стабільних структурних одиниць органів внутрішніх справ. В умовах зростаючої конкуренції з боку недержавних охоронних структур служба не лише успішно вирішує життєво важливі для свого існування проблеми збереження кількості об’єктів, що охороняються, стверджує себе надійною охороною державного, колективного та власного майна в державі, а й робить посильний внесок у справу боротьби зі злочинністю... Служба постійно перебуває у пошуку нових сфер діяльності.”

З березня 2007 року посаду Начальника Департаменту Державної служби охорони при МВС України займав генерал-майор міліції Сидоренко Сергій Миколайович. У червні 2007 р. Державна служба охорони нараховувала 192 стройових підрозділи, 146 служб інкасації, 38 підрозділів спецпризначення „Титан” та інших служб, в яких працювало понад 48 тисяч співробітників. Відзначити можна і значний матеріально-технічний потенціал служби: 251 пункт централізованого спостереження, сучасні засоби зв’язку, парк спецавтомобілів, новітня вогнепальна зброя. Для навчання співробітників в ДСО запрацювали спеціалізовані учбові заклади, одне середнє і два вищі професійні училища. Під охороною Служби було понад 177 тисяч об’єктів, серед яких 86800 – житла громадян. Одночасно на службу заступали вже 486 груп затримання, які попереджували близько 37 тисяч злочинів та затримали понад 40 тисяч злочинців. Елітні підрозділи ДСО „Титан”, в свою чергу, забезпечили супровід вантажів і цінностей, безпеку українських та закордонних громадян (290 фізичних осіб). Підрозділами ДСО охоронялися: майже 700 особливо важливих об’єкти, понад 4000 об’єктів Мінтрасзв”язку, понад 1585 АЗС, 77 водогонів, 13 гребель, 35 об’єктів нафтопереробного комплексу, більше 170 підприємств газової промисловості, понад 8 тисяч км окремих дільниць нафтогазопроводів, 43 склади вибухових матеріалів, 342 музеї України. При цьому коефіцієнт надійності охорони об’єктів ДСО відсотків залишається стабільним протягом багатьох років – 99,9.

З 15 січня 2008 року начальником Департаменту ДСО призначають генерал-майора міліції Грицака Віталія Миколайовича. На той час у підрозділах служби охорони працювало понад 45 тисяч людей, які охороняли більше 200 тисяч об’єктів, в числі яких школи, музеї, особливо важливі та стратегічні об’єкти. Також у 2008 році відсвяткував 10-річний ювілей Музей історії Державної служби охорони України. Експозиція музею стала хронологічною діорамою минулого та сучасного Служби, в якій було представлено вже близько двох тисяч експонатів, у тому числі виставку виробів народної творчості працівників підрозділів охорони України та членів їх сімей.

29 березня 2010 року начальником Департаменту ДСО було призначено полковника міліції, а згодом - генерал-майора міліції Назаренка Анатолія Миколайовича, під головуванням якого Державна служба охорони достойно розвивалася, вдосконалювалася та перегорнула сторінку 60-річчя від дня заснування.

Озираючись на пройдений ДСО шлях, неважко помітити, що з року в рік у підрозділах охорони відбуваються зміни на краще. Але, навіть дивлячись у світле майбутнє, ніколи не слід забувати та зберегти у пам’яті тих, хто загинув у боротьбі зі злочинністю під час виконання службових обов'язків: Віктор Синюк, Анатолій Нагорний, В\'ячеслав Литвищенко, Костянтин Зикін, Володимир Голованенко,Євген Пуша, Валерій Черних, Іван Кузнєцов, Олександр Шкробот, Олександр Співаков, Василь Кошман, Олександр Супруненко, Віктор Карпюк, Василь Каптур, Іван Мишко, Валентин Семенченко,Валерій Панасюк, Володимир Козак, Василь Гапоник, Іван Литвин, Микола Рокоцило, Олександр Федоренко, Микола Куваєв, Сергій Калиниченко, Валерій Прищепа, Микола Мазилкін, Едуард Бондарчук, Тарас Кухто, Олександр Ткачик, Руслан Цюра, Олександр Космачов, Василь Задачин, Олександр Скриннік, Іван Громов, Володимир Санько, Сергій Довженко, ігор Совєтов, Олександр Кваша Андрій Дмитренко, Сергій Закора, Микола Анцут, Анатолій Скрипник, Володимир Кулак, Сергій Соловйов, Микола Апанасенко, Валентин Євтушенко, Олег Донцов, Віктор Малько, Олександр Шабельніков, Олексій Ликов, Михайло Кудла, Олександр Биков, Валерій Никуляк та інші.

Але приклади мужності і зразкового виконання посадових обов\'язків працівниками ДСО теж більш ніж показові. Так, за виявлений професіоналізм бійців ДСО відзначали найрізноманітнішими нагородами, медалями, орденами на нагрудними знаками, серед яких «Хрест Слави», «Закон і честь», «Знак Пошани», «За мужність» тощо.

27 лютого 2015 року начальником Департаменту Державної служби охорони при МВС України було призначено генерал-майора міліції Будника Сергія Івановича, який достойно продовжує справу своїх попередників і робить все належне для того, аби й надалі підтримувати високий авторитет служби як однієї з найбільш організованих, мобільних, результативних й економічно стабільних структурних одиниць органів і підрозділів внутрішніх справ України.

7 листопада 2015 року відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та Постанови Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2015 р. № 834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», було створено Департамент поліції охорони, а також управління і відділи поліції охорони в областях, як територіальні органи Національної поліціїі. Очолює Поліцію охорони генерал третього рангу Сергій Іванович Будник.

Володимир Онищенко,
директор Музею історії
Державної служби охорони,
полковник міліції у відставці