Стаття 258. Загальні умови, що визначають особливості
регулювання господарських відносин
1. Особливості правового регулювання господарських відносин
визначаються залежно від сфери суспільного виробництва, в якій
складаються ці відносини, особливостей галузі господарювання, виду
господарської діяльності, економічної форми результату
господарської діяльності, простору, на якому складаються
господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку),
особливостей суб'єктів, між якими виникають господарські
відносини.
2. Правове регулювання господарських відносин здійснюється з
урахуванням суспільного розподілу праці, що склався, та об'єктивно
існуючих галузей народного господарства.
3. Особливості правового регулювання зовнішньоекономічних
відносин визначаються розділом VII цього Кодексу.
Стаття 259. Види господарської діяльності та їх класифікація
1. Вид господарської діяльності має місце у разі об'єднання
ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та
матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної
продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може
складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів,
кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації.
2. У правовому регулюванні господарської діяльності та у
здійсненні державного управління народним господарством мають
враховуватися особливості здійснення суб'єктами господарювання
окремих видів цієї діяльності.
3. Для віднесення суб'єкта господарювання до відповідної
категорії обліку визначаються основні, другорядні та допоміжні
види господарської діяльності.
4. З метою забезпечення системи державного управління
народним господарством обліково-статистичною інформацією, яка
задовольняє потреби учасників господарських відносин в об'єктивних
даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку,
господарські та фінансові взаємозв'язки на міждержавному,
державному, регіональному і галузевому рівнях, а також
впровадження міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та
переходу на міжнародну систему обліку і статистики Кабінет
Міністрів України затверджує заходи щодо розвитку національної
статистики України і державної системи класифікації
техніко-економічної та соціальної інформації.
5. Складовою частиною державної системи класифікації і
кодування техніко-економічної та соціальної інформації є
класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), яка
затверджується центральним органом виконавчої влади з питань
стандартизації та має статус державного стандарту.
6. Об'єктами класифікації в КВЕД є усі види господарської
(економічної) діяльності суб'єктів.
Стаття 260. Галузі народного господарства та їх класифікація
1. Сукупність усіх виробничих одиниць, які здійснюють
переважно однакові або подібні види виробничої діяльності, складає
галузь.
2. Загальна класифікація галузей народного господарства є
складовою частиною єдиної системи класифікації і кодування
техніко-економічної і статистичної інформації, яка
використовується суб'єктами господарювання та іншими учасниками
господарських відносин, а також органами державної влади та
органами місцевого самоврядування в процесі управління
господарською діяльністю.
3. Вимоги до класифікації галузей народного господарства
встановлюються законом.
Стаття 261. Галузі сфери матеріального виробництва
1. До сфери матеріального виробництва належать галузі, які
визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або
знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні
ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу
(реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування
продукції чи інших видів діяльності.
2. Усі інші види діяльності у своїй сукупності становлять
сферу нематеріального виробництва (невиробничу сферу).
Стаття 262. Продукція виробничо-технічного призначення і
вироби народного споживання
1. У галузях матеріального виробництва здійснюється
виробництво матеріальних благ, призначених як для використання у
сфері виробництва в якості засобів виробництва (продукція
виробничо-технічного призначення), так і для використання у сфері
особистого споживання (вироби народного споживання).
2. У разі якщо продукти виробництва можуть використовуватися
як у виробництві, так і для особистого споживання, економічна
форма таких продуктів визначається залежно від цільового
призначення певного продукту виробництва.
3. Обіг продукції виробничо-технічного призначення і обіг
виробів народного споживання у сфері господарювання регулюються
цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими
відповідно до нього, а в частині, не врегульованій цими актами,
застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
4. Особливості правового регулювання господарської
діяльності, пов'язаної з реалізацією продукції
виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання,
встановлюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами,
що йому не суперечать.
Стаття 263. Господарсько-торговельна діяльність
1. Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється
суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на
реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів
народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує
їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.
2. Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах
якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна
діяльність виступає як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля.
3. Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися
суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне
постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля;
роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в
оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні
торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по
забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.
4. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується
господарськими договорами поставки, контрактації
сільськогосподарської продукції, енергопостачання,
купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими
договорами.
араграф 1. Поставка
Стаття 264. Матеріально-технічне постачання та збут
1. Матеріально-технічне постачання та збут продукції
виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як
власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів
господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом
поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі
договорів купівлі-продажу.
2. Законодавством можуть бути передбачені особливості
поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення
або виробів народного споживання, а також особливий порядок
здійснення поставки продукції для пріоритетних державних потреб.
3. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів
поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Стаття 265. Договір поставки
1. За договором поставки одна сторона - постачальник
зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк)
другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець
зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за
нього певну грошову суму.
2. Договір поставки укладається на розсуд сторін або
відповідно до державного замовлення.
3. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти
господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55
цього Кодексу.
4. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами
відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів
"Інкотермс".
5. Поставка товарів без укладення договору поставки може
здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.
6. Реалізація суб'єктами господарювання товарів
негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори
купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим
Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу
України про договір купівлі-продажу.
Стаття 266. Предмет, кількість і асортимент поставки
1. Предметом поставки є визначені родовими ознаками
продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах,
технічних умовах, документації до зразків (еталонів),
прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки
можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними
ознаками.
2. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх
часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за
сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами
визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не
передбачено законом.
Стаття 267. Строки і порядок поставки
1. Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк
більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк,
визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не
визначений, він вважається укладеним на один рік.
2. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з
урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання
товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
3. Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки
визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути
передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на
наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий
порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.
4. У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів
окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції
виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів
народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть
погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба
тощо).
5. У договорі поставки за згодою сторін може бути
передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом
транспорту, а також вибірка товарів покупцем.
6. Договором може бути передбачено відвантаження товарів
вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та
одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також
оплата товарів платником, що не є покупцем.
7. Договором може бути передбачений порядок поставки
недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів.
Стаття 268. Якість товарів, що поставляються
1. Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати
стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка
встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо
сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості
товарів.
2. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої
документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо
вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях,
її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору
покупця на його вимогу.
3. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів
остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного
рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.
4. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що
поставляються, належним товаросупровідним документом, який
надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.
5. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж
вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном),
покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а
якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої
суми.
6. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути
усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право
вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні
товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника.
7. Якщо поставлені товари відповідають стандартам або
технічним умовам, але виявляться більш низького сорту, ніж було
зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною,
встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від
прийняття і оплати поставлених товарів.
8. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття
товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним
умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник
(виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний
строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з
моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову
від товарів. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не
розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізувати
їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються,
підлягають в усіх випадках реалізації на місці.
Стаття 269. Гарантії якості товарів. Претензії у зв'язку з
недоліками поставлених товарів
1. Строки і порядок встановлення покупцем недоліків
поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при
звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій
у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються
законодавством відповідно до цього Кодексу.
2. Стандартами, технічними умовами або договором щодо
товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання,
можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення
покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні
строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки
більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними
умовами.
3. Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня
введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня
одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного
споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня
роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами,
технічними умовами або договором.
4. Гарантійний строк придатності та зберігання товарів
обчислюється від дня виготовлення товару.
5. Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому.
Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини
вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше
не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на
основний виріб.
6. Постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок
усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або
замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок
порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання
виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено
гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час,
протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні
виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.
7. У разі поставки товарів неналежної якості покупець
(одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника)
штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цього Кодексу, якщо
інший розмір не передбачено законом або договором.
8. Позови, що випливають з поставки товарів неналежної
якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня
встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених
йому товарів.
Стаття 270. Комплектність товарів, що поставляються
1. Товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог
стандартів, технічних умов або прейскурантів. Договором може бути
передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами
(частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів
(частин), що входять до комплекту.
2. Якщо комплектність не визначено стандартами, технічними
умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може
визначатися договором.
3. У разі поставки некомплектних виробів постачальник
(виробник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача)
доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги
або замінити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами
не погоджено інший строк. Надалі до укомплектування виробу або
його заміни покупець (одержувач) має право відмовитися від його
оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому
порядку повернення сплачених сум. У разі якщо постачальник
(виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не
замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від
товару.
4. Прийняття покупцем некомплектних виробів не звільняє
постачальника (виробника) від відповідальності.
Стаття 271. Положення про поставки і Особливі умови поставок
1. Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього
Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки
продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів
народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих
видів товарів.
Параграф 2. Контрактація сільськогосподарської продукції
Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської
продукції
1. Державна закупка сільськогосподарської продукції
здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі
державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської
продукції.
2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської
продукції (далі - виробник) зобов'язується передати заготівельному
(закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі
- контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості,
асортименті, що передбачені договором, а контрактант
зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної
продукції, прийняти і оплатити її.
3. У договорах контрактації повинні передбачатися:
Стаття 295. Агентська діяльність
1. Комерційне посередництво (агентська діяльність) є
підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним
агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними
господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в
інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він
представляє.
2. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання
(громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним
на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.
3. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в
чужих інтересах, але від власного імені.
4. Комерційний агент не може укладати угоди від імені того,
кого він представляє, стосовно себе особисто.
5. Законом можуть бути встановлені обмеження або заборона
здійснення комерційного посередництва в окремих галузях
господарювання.
Стаття 296. Підстави виникнення агентських відносин
1. Агентські відносини виникають у разі:
Стаття 306. Перевезення вантажів як вид господарської
діяльності
1. Перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається
господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції
виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання
залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними
шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
2. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники,
вантажовідправники та вантажоодержувачі.
3. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний
транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний
транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний
транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші
види транспорту.
4. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням
вантажу, є транспортна експедиція.
5. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі
умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин,
зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших
небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими
відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними
статутами та іншими нормативно-правовими актами.
6. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу,
регулюються Цивільним кодексом України та іншими
нормативно-правовими актами.
Стаття 307. Договір перевезення вантажу
1. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник)
зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною
(вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений
законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на
одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник
зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
2. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням
перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо)
відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані
забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів
згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
3. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності
здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень
вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник
зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник
- подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.
4. Залежно від виду транспорту, яким передбачається
систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові
договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті,
навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті),
спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на
автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових
договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами,
транспортними статутами або правилами перевезень.
5. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а
також відповідальність суб'єктів господарювання за цими
перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними
статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть
передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не
суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за
неналежне виконання договірних зобов'язань.
Стаття 308. Приймання вантажу до перевезення
1. Вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно
від виду транспорту та вантажу в місцях загального або
незагального користування.
2. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає
з моменту прийняття вантажу до перевезення.
3. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до
перевезення з урахуванням необхідності забезпечення
транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має
право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.
4. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу
законодавством або договором передбачено спеціальні документи
(посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості
вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати
такі документи перевізникові разом з вантажем.
5. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає
вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений
належним чином.
Стаття 309. Зміна умов перевезення
1. Вантажовідправник має право в порядку, встановленому
транспортними кодексами чи статутами, одержати назад зданий до
перевезення вантаж до його відправлення, замінити вказаного в
перевізному документі одержувача вантажу (до його видачі
адресату), розпорядитися вантажем у разі неприйняття його
одержувачем чи неможливості видачі вантажу одержувачу.
2. У разі переривання або припинення перевезення вантажів з
незалежних від перевізника обставин перевізник зобов'язаний
повідомити вантажовідправника і одержати від нього відповідне
розпорядження щодо вантажу.
Стаття 310. Одержання вантажу в пункті призначення
1. Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття
вантажу на його адресу.
2. Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на
його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого
або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни
якості виключається можливість повного або часткового використання
його за первісним призначенням.
3. Відповідальність перевізника за збереження вантажу
припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті
призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в
установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має
право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик
вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.
4. Вантаж, не одержаний протягом місяця після повідомлення
перевізником одержувача, вважається невитребуваним і реалізується
в установленому законодавством порядку.
Стаття 311. Плата за перевезення вантажів
1. Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт,
пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими
відповідно до законодавства.
Стаття 312. Договір перевезення вантажу в прямому змішаному
сполученні
1. За договором перевезення вантажу в прямому змішаному
сполученні перевезення здійснюється від вантажовідправника до
вантажоодержувача двома або більше перевізниками різних видів
транспорту за єдиним перевізним документом.
2. До договорів перевезення вантажу у прямому змішаному
сполученні застосовуються правила статті 307 цього Кодексу, якщо
інше не передбачено транспортними кодексами чи статутами.
3. Відносини перевізників під час перевезення вантажу у
прямому змішаному сполученні та умови роботи перевалочних пунктів
регулюються вузловими угодами. Порядок укладення вузлових угод
встановлюється транспортними кодексами та статутами.
Стаття 313. Відповідальність перевізника за прострочення
доставки вантажу
1. Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту
призначення у строк, передбачений транспортними кодексами,
статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному
порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у
договорі.
2. Перевізник звільняється від відповідальності за
прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з
його вини.
3. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за
прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до
закону.
4. Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не
звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або
пошкодження вантажу, що сталися внаслідок прострочення.
Стаття 314. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу,
пошкодження вантажу
1. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та
пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що
втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
2. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути
передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті,
нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або
відправника.
3. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник
відповідає:
Стаття 317. Підрядні відносини у капітальному будівництві
1. Будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення,
підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель,
роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні
дослідження і розробки тощо, які виконуються суб'єктами
господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення,
здійснюються на умовах підряду.
2. Для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї
статті, можуть укладатися договори підряду: на капітальне
будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проектних і
досліджувальних робіт; на виконання геологічних, геодезичних та
інших робіт, необхідних для капітального будівництва; інші
договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно
до положень Цивільного кодексу України про договір
підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
3. Господарські відносини у сфері матеріально-технічного
забезпечення капітального будівництва регулюються відповідними
договорами підряду, якщо інше не передбачено законодавством або
договором сторін. За згодою сторін будівельні поставки можуть
здійснюватися на основі договорів поставки.
Стаття 318. Договір підряду на капітальне будівництво
1. За договором підряду на капітальне будівництво одна
сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на
замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати
замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт
відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати
зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник
зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну
документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти
закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.
2. Договір підряду відповідно до цієї статті укладається на
будівництво, розширення, реконструкцію та перепрофілювання
об'єктів; будівництво об'єктів з покладенням повністю або частково
на підрядника виконання робіт з проектування, поставки обладнання,
пусконалагоджувальних та інших робіт; виконання окремих комплексів
будівельних, монтажних, спеціальних, проектно-конструкторських та
інших робіт, пов'язаних з будівництвом об'єктів.
3. Забезпечення будівництва матеріалами, технологічним,
енергетичним, електротехнічним та іншим устаткуванням покладається
на підрядника, якщо інше не передбачено законодавством або
договором.
4. Зміст договору підряду на капітальне будівництво, що
укладається на підставі державного замовлення, має відповідати
цьому замовленню.
5. Договір підряду на капітальне будівництво повинен
передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет
договору (найменування об'єкта, обсяги і види робіт, передбачених
проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання
робіт; права і обов'язки сторін; вартість і порядок фінансування
будівництва об'єкта (робіт); порядок матеріально-технічного,
проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю
якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об'єкта
(робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти
і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії;
відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання
спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.
Стаття 319. Генеральний підрядник і субпідрядник
1. Договір підряду на капітальне будівництво може укладати
замовник з одним підрядником або з двома і більше підрядниками.
2. Підрядник має право за згодою замовника залучати до
виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах
укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед
замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник
виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед
субпідрядниками - як замовник.
3. Договір підряду на виконання робіт з монтажу устаткування
замовник може укладати з генеральним підрядником або з
постачальником устаткування. За згодою генерального підрядника
договори на виконання монтажних та інших спеціальних робіт можуть
укладатися замовником з відповідними спеціалізованими
підприємствами.
Стаття 320. Права замовника
1. Замовник має право, не втручаючись у господарську
діяльність підрядника, здійснювати контроль і технічний нагляд за
відповідністю обсягу, вартості і якості виконаних робіт проектам і
кошторисам. Він має право перевіряти хід і якість будівельних і
монтажних робіт, а також якість матеріалів, що використовуються.
2. У разі якщо підрядник не береться своєчасно за виконання
договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її
до строку стає явно неможливим, замовник має право вимагати
розірвання договору та відшкодування збитків.
3. Підрядник має право не братися за роботу, а розпочату
роботу зупинити у разі порушення замовником своїх зобов'язань за
договором, внаслідок якого початок або продовження робіт
підрядником виявляються неможливими чи значно ускладненими.
4. Недоліки виконання робіт чи матеріалів, що
використовуються для робіт, допущені з вини підрядника або
субпідрядника, повинні бути усунені підрядником за свій рахунок.
Стаття 321. Розрахунки за договором підряду на капітальне
будівництво
1. У договорі підряду на капітальне будівництво сторони
визначають вартість робіт (ціну договору) або спосіб її
визначення.
2. Вартість робіт за договором підряду (компенсація витрат
підрядника та належна йому винагорода) може визначатися складанням
приблизного або твердого кошторису. Кошторис вважається твердим,
якщо договором не передбачено інше. Зміни до твердого кошторису
можуть бути внесені лише за погодженням сторін.
3. У разі виникнення потреби значно перевищити приблизний
кошторис підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це
замовника. Якщо підрядник не попередив замовника про перевищення
кошторису, він зобов'язаний виконати роботу, не вимагаючи
відшкодування понесених додаткових витрат.
4. Підрядник не має права вимагати збільшення твердого
кошторису, а замовник - його зменшення. У разі істотного зростання
після укладення договору вартості матеріалів та устаткування, які
мали бути надані підрядником, а також послуг, що надавалися йому
третіми особами, підрядник має право вимагати збільшення
встановленої вартості робіт, а у разі відмови замовника -
розірвання договору в установленому порядку.
5. Якщо договором не передбачено попередньої оплати виконаної
роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити
підряднику зумовлену договором ціну після остаточної здачі об'єкта
будівництва, за умови, що робота виконана належним чином і в
погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
6. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу, якщо
така виплата та розмір авансу передбачені договором.
7. У разі необхідності консервації будівництва з незалежних
від сторін обставин замовник зобов'язаний оплатити підряднику
виконані до консервації роботи та відшкодувати йому пов'язані з
консервацією витрати.
Стаття 322. Відповідальність за порушення договору підряду на
капітальне будівництво
1. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за
договором підряду на капітальне будівництво винна сторона сплачує
штрафні санкції, а також відшкодовує другій стороні збитки
(зроблені другою стороною витрати, втрату або пошкодження її
майна, неодержані доходи) в сумі, не покритій штрафними санкціями,
якщо інший порядок не встановлено законом.
2. Недоліки, виявлені при прийнятті робіт (об'єкта),
підрядник зобов'язаний усунути за свій рахунок у строки, погоджені
з замовником. У разі порушення строків усунення недоліків
підрядник несе відповідальність, передбачену договором.
3. Позовна давність для вимог, що випливають з неналежної
якості робіт за договором підряду на капітальне будівництво,
визначається з дня прийняття роботи замовником і становить:
Стаття 325. Інноваційна діяльність
1. Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є
діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на
основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових
науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і
впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та
інші сфери суспільного життя.
Стаття 326. Інвестування інноваційної діяльності
1. Інвестиціями у сфері господарювання визнаються
довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних
цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з
метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого
соціального ефекту.
2. Формами інвестування інноваційної діяльності є:
Параграф 1. Фінанси і банківська діяльність
Стаття 333. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання
1. Фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою
національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним
кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва
продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.
2. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає
грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також
допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.
3. Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з
отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків,
передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється
установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями.
4. Страхуванням у сфері господарювання є діяльність,
спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових
ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через
кредитно-фінансову систему або без такого використання.
5. Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є
недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з
фондовими цінностями, інші види діяльності (посередництво у
кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з
іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового
ризику та збитків, інші види допоміжної діяльності).
Стаття 334. Правовий статус банків
1. Банківська система України складається з Національного
банку України та інших банків (державних і недержавних), що
створені і діють на території України відповідно до закону.
2. Банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення
у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення
зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний
ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та
юридичних осіб.
3. Банки є юридичними особами. Банки можуть функціонувати як
універсальні або як спеціалізовані - ощадні, інвестиційні,
іпотечні, розрахункові (клірингові).
4. Посадовим особам органів державної влади та органів
місцевого самоврядування забороняється участь в органах управління
банків, якщо інше не передбачено законом.
5. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава
не відповідає за зобов'язаннями банків, крім випадків,
передбачених законом, та випадків, коли держава відповідно до
закону бере на себе таку відповідальність.
6. Банки у своїй діяльності керуються цим Кодексом, законом
про банки і банківську діяльність, іншими
законодавчими актами.
7. Суб'єкт господарювання не має права у своїй назві
використовувати слово "банк" без реєстрації цього суб'єкта як
банку в Національному банку України, крім випадків, передбачених
законом.
Стаття 335. Національний банк України. Рада Національного
банку України
1. Національний банк України - центральний банк держави,
основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової
одиниці України - гривні.
2. Правовий статус Національного банку України визначається
законом про Національний банк України.
3. Розробку основних засад грошово-кредитної політики та
контроль за її виконанням здійснює Рада Національного банку
України. Правовий статус Ради Національного банку України
визначається законом.
Стаття 336. Організаційно-правові форми банків
1. Банки створюються у формі акціонерного товариства,
товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.
2. Учасниками банку можуть бути юридичні особи та громадяни,
резиденти і нерезиденти, а також держава в особі Кабінету
Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку
не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь,
об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.
3. Забороняється використовувати для формування статутного
фонду банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове
призначення, кошти, одержані в кредит та під заставу, а також
збільшувати статутний фонд банку для покриття збитків.
4. Банки мають право створювати банківські об'єднання, види
яких визначаються законом, а також бути учасниками
промислово-фінансових груп. Банк може бути учасником лише одного
банківського об'єднання.
5. Умови та порядок створення, державної реєстрації,
ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо
статуту, формування статутного та інших фондів, а також здійснення
функцій банків встановлюються законом про банки і банківську
діяльність. Законодавство про господарські товариства
та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить
цьому Кодексу та зазначеному закону.
Стаття 337. Державні банки
1. Державним є банк, створений за рішенням Кабінету Міністрів
України на основі державної власності.
2. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету
Міністрів України.
3. Найменування державного банку повинно містити слово
"державний".
4. Держава здійснює повноваження власника щодо акцій (паїв),
які належать їй у статутному фонді державного банку, через органи
управління державного банку.
5. У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження
державою належних їй акцій (паїв) державного банку цей банк
втрачає статус державного.
Стаття 338. Кооперативні банки
1. Кооперативний банк - це банк, створений суб'єктами
господарювання, а також іншими особами за принципом
територіальності на засадах добровільного членства та об'єднання
пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності.
Відповідно до закону можуть створюватися місцеві та центральний
кооперативні банки.
2. Статутний фонд кооперативного банку поділяється на паї.
3. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від його
участі (паю) у статутному фонді банку має право одного голосу.
Стаття 339. Банківські операції
1. Фінансове посередництво здійснюється банками у формі
банківських операцій. Основними видами банківських операцій є
депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові
операції.
2. Перелік банківських операцій визначається законом про
банки і банківську діяльність.
3. Банківські операції провадяться в порядку, встановленому
Національним банком України.
Стаття 340. Депозитні операції банків
1. Депозитні операції банків полягають у залученні коштів у
вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.
2. Депозити утворюються за рахунок коштів у готівковій або у
безготівковій формі, у гривнях або в іноземній валюті, що
розміщені юридичними особами чи громадянами (клієнтами) на їх
рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання
або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику
відповідно до законодавства та умов договору. Договір банківського
вкладу (депозиту) укладається у письмовій формі.
Стаття 341. Розрахункові операції банків
1. Розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення
взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а
також інших розрахунків у фінансовій сфері.
2. Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання
зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних
рахунках.
3. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі
платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів,
чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і
кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній
банківській практиці.
4. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться
через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку
платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних
зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах
наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може
надати платникові кредит для здійснення розрахунків.
5. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до
законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове
обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови
відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком,
обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також
умови припинення договору.
Стаття 342. Банківські рахунки
1. Рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку,
відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в
будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок
відкриття рахунків в установах банків за межами України
встановлюється законом.
2. Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс,
рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані
роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати
податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших
розрахунків, пов'язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності.
3. Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для
зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у
будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за
згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком
України.
4. Юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки
для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських
операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою
цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.
5. Суб'єктам господарювання, яким виділяються кошти для
цільового використання з Державного бюджету України або місцевих
бюджетів, відкриваються рахунки відповідно до закону.
6. Порядок відкриття рахунків в установах банків, форми
розрахунків та порядок їх здійснення визначаються законом про
банки і банківську діяльність, іншими законами, а
також нормативно-правовими актами Національного банку України.
Стаття 343. Відповідальність за порушення строків розрахунків
1. Платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за
своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що
виникли, без участі установ банку.
2. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих
коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за
згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки
Національного банку України, що діяла у період, за який
сплачується пеня.
3. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок
клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів
пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення
касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір
пені - в розмірі, встановленому законом.
4. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на
прострочену суму платежу і давати банку доручення про її
перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
Стаття 344. Міжнародні розрахункові операції
1. Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими
вимогами і зобов'язаннями, що виникають при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами
господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які
перебувають на території різних країн.
2. Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери
і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом
товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів.
3. Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного
права, банківськими звичаями і правилами, умовами
зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн -
учасниць розрахунків.
4. Загальні умови розрахункових відносин з іноземними
державами визначаються міжнародними договорами. Порядок
розрахунків і ведення банківських рахунків встановлюється
договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.
5. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків,
між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають
домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним
дорученням).
6. Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються
комерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фактура,
страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про
право власності та інші комерційні документи. Фінансовими
документами, що використовуються для здійснення міжнародних
розрахунків, є простий вексель, переказний вексель, боргова
розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання
платежу.
Стаття 345. Кредитні операції банків
1. Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого
імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів
юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються
банківські операції, визначені як такі законом про банки і
банківську діяльність.
2. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного
договору, що укладається між кредитором і позичальником у
письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і
строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види
забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок
плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо
видачі та погашення кредиту.
Стаття 346. Кредитування суб'єктів господарювання
1. Для одержання банківського кредиту позичальник надає
банкові такі документи:
Стаття 366. Договір комерційної концесії
1. За договором комерційної концесії одна сторона
(правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні
(користувачеві) на строк або без визначення строку право
використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу
прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується
дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити
правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.
2. Договір комерційної концесії передбачає використання
комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і
комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із
зазначенням або без зазначення території використання щодо певної
сфери підприємницької діяльності.
Стаття 367. Форма і реєстрація договору комерційної концесії
1. Договір комерційної концесії повинен бути укладений у
письмовій формі у вигляді єдиного документа. Недодержання цієї
вимоги тягне за собою недійсність договору.
2. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації
органом, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, що
виступає за договором як правоволоділець. Якщо правоволоділець
зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні, реєстрація
договору комерційної концесії здійснюється органом, який
зареєстрував суб'єкта господарювання, що є користувачем.
3. У відносинах з третіми особами сторони договору
комерційної концесії мають право посилатися на договір лише з дня
його державної реєстрації. Відсутність реєстрації договору
позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір.
4. Інші вимоги щодо укладання договору комерційної концесії
встановлюються законом.
Стаття 368. Комерційна субконцесія
1. Договором комерційної концесії може бути передбачено право
користувача дозволяти іншим особам користування наданим йому
комплексом прав або часткою цього комплексу прав на умовах
комерційної субконцесії, погоджених ним із правоволодільцем або
визначених у договорі комерційної концесії.
2. Якщо договір комерційної концесії визнано недійсним,
недійсні також укладені на його основі договори комерційної
субконцесії.
Стаття 369. Винагорода за договором комерційної концесії
1. Винагорода за договором комерційної концесії може
виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або
періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.
Стаття 370. Обов'язки правоволодільця
1. Правоволоділець зобов'язаний: