відповідальність, що накладається на роботодавця, за шкоду, заподіяна працівникові при виконанні їм трудових обов'язків. Законом установлена взаємна матеріальна відповідальність сторін трудового договору (контракту): кожна сторона зобов'язана відшкодувати шкоду, заподіяна нею іншій стороні . Роботодавець зобов'язаний відшкодувати працівникові як матеріальний , так і моральна шкода у випадках і в порядку, установлених законом. Підставою для покладання на роботодавця відповідальності є наявність реального (матеріальної і морального) шкоди і вина роботодавця (у деяких випадках роботодавець несе відповідальність і безвинно ). Для матеріальної відповідальності роботодавця характерно повне відшкодування шкоди. Відшкодування матеріальної шкоди, заподіяного роботодавцем працівникові, передбачено : по-перше, у випадках незаконного позбавлення працівника можливості трудитися; по-друге, при заподіянні шкоди майну працівника; по-третє, при заподіянні шкоди здоров'ю працівника. Незаконне позбавлення можливості трудитися може полягати : 1) у незаконному відмовленні в прийомі на роботу; 2) у незаконному перекладі на іншу роботу і звільненні ; 3) у несвоєчасному виконанні рішень органів, що розглядають трудові суперечки про поновлення на роботі; 4) у затримці трудової книжки; 5) у незаконному формулюванні причини звільнення, що утрудняє надходження на роботу. В усіх перерахованих випадках наслідком незаконних дій роботодавця є змушений прогул працівника (див. Змушений прогул). Якщо органи, що розглядають трудові суперечки, дійдуть висновку про незаконність дій роботодавця, то з його на користь працівника стягується середній заробіток за увесь час змушеного прогулу. Винагорода за змушений прогул відшкодовує працівникові шкода , заподіяна позбавленням можливості трудитися.