ЧАС РОБОЧЕ ГНУЧКЕ

час, протягом якого працівник відповідно до розпорядку або графіком роботи або умовами трудового договору (контракту) повинний виконувати свої трудові обов'язки. Категорія робочого часу виступає в якості загального для усіх видів трудової діяльності вимірника кількості витраченої праці. Законодавче регулювання робочого часу має своєю метою , з одного боку, закріплення необхідної міри праці, а з іншого боку - обмеження тривалості праці і тим самим забезпечення права працівника на відпочинок, охорону здоров'я. Норми тривалості робочого часу визначаються законом. Якщо раніш установлені законом норми тривалості робочого часу не могли бути зменшені за згодою адміністрації з профспілкою або з працівником (за винятком установлення неповного робочого часу), то в даний час закон нормує лише максимальну величину робочого часу. Ця величина визначається законодавцем виходячи з економічних, політичних, соціальних і інших умов (з урахуванням рівня розвитку продуктивних сил, стану економіки країни й ін.). У відповідності зі ст.42 Кзот нормальна тривалість робочого часу працівників в організаціях не може перевищувати 40 годин на тиждень. У законі вказується, що в міру створення економічних і інших необхідних умов буде здійснюватися перехід до більш скороченого робочого тижня. Таким чином, 40 годин на тиждень - це максимальна тривалість робочого часу. Вона може бути зменшена в централізованому порядку для окремих категорій працівників. Тривалість робочого часу може бути зменшена в порівнянні з нормальної без зменшення оплати праці також відповідно до колективного договору або іншими локальними нормативними актами організації або за згодою сторін трудового договору (контракту). Виходячи з того, що в трудовому праві робітником вважається час, протягом якого працівник повинний виконувати доручену йому роботу, до робочого часу варто відносити як час, рівне встановленої для даної категорії працівників нормі тривалості робочого часу, так і час, що перебуває за межами цієї норми, але в границях робочої зміни, а також ту його частину, що перевищує тривалість зміни (понаднормові годинник), тобто усі фактично відпрацьоване працівником час. Виходячи з фактично відпрацьованого часу, виробляється оплата праці багатьох працівників (наприклад, при погодинній або погодинній оплаті праці). Фактично відпрацьований час враховується при визначенні права працівника на деякі пільги, зв'язані з умовами праці. Крім фактично відпрацьованого часу, до складу робочого часу включаються і деякі періоди протягом робочого дня (зміни), коли робота фактично не виконувалася - простій не з вини працівника, оплачуваний перерва протягом робочого дня (зміни). Правове регулювання робочого часу полягає не тільки в закріпленні його максимальної тривалості, але й у встановленні визначеного порядку і спосо