ПРАВО НА ВИНАГОРОДУ ЗА ПРАЦЮ

згідно ст.37 Конституції РФ кожний має право на винагороду за працю без якої б то ні було дискримінації і не нижче установленого федеральним законом мінімального розміру оплати праці. У ч. 3 ст.2 Кзот дається перелік основних трудових прав працівника і зазначено , що працівник має право на рівну винагороду за рівну працю.Ці положення Конституції і Кзот мають основне значення для правового регулювання оплати праці. Рівна винагорода за рівну працю аж ніяк не означає зрівняльності в оплаті праці. Оскільки праця різних людей різний по витратах і результатам, різна повинна бути й оплата праці. Це припускає диференціацію оплати праці, що проводиться як централізованими, так і, головним чином, локальними правовими актами. Рівна оплата за рівну працю означає неприпустимість дискримінації (але не диференціації) в оплаті праці. Стосовно до оплати праці заборона дискримінації означає неприпустимість якого б те ні було зниження розмірів оплати праці працівника в залежності від статі , віку, раси, національності, відносини до релігії, приналежності до суспільних об'єднань (ч. 2 ст.77 Кзот). Федеральним законом установлюється як вихідну базу мінімальний розмір оплати праці, обов'язковий для всіх роботодавців. Понад мінімум конкретні розміри оплати праці працівників визначаються безпосередньо в організаціях. Для працівників організацій, фінансованих з бюджету, зберігається у відомих межах державне регулювання розмірів оплати праці. Праву працівника на винагороду за працю відповідає насамперед обов'язок роботодавця така праця оплатити. Крім того, право працівника забезпечується системою гарантій виплати заробітної плати (індексація, порядок виплати заробітної плати при ліквідації організації, обмеження утримань із заробітної плати, контроль за своєчасною виплатою заробітної плати й ін.)