Стаття 127. Обмеження вiдрахувань iз заробiтної плати

Вiдрахування iз заробiтної плати можуть провадитись тiльки у випадках, передбачених законодавством України.

Вiдрахування iз заробiтної плати працiвникiв для покриття їх заборгованостi пiдприємству, установi i органiзацiї, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробiтної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслiдок лiчильних помилок; для погашення невитраченого i своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове вiдрядження або переведення до iншої мiсцевостi; на господарськi потреби, якщо працiвник не оспорює пiдстав i розмiру вiдрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправi видати наказ (розпорядження) про вiдрахування не пiзнiше одного мiсяця з дня закiнчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованостi або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звiльненнi працiвника до закiнчення того робочого року, в рахунок якого вiн вже одержав вiдпустку, за невiдробленi днi вiдпустки. Вiдрахування за цi днi не провадиться, якщо працiвник звiльняється з роботи з пiдстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статтi 36 i пунктах 1, 2 i 5 статтi 40 цього Кодексу, а також при направленнi на навчання та в зв'язку з переходом на пенсiю;
3) при вiдшкодуваннi шкоди, завданої з вини працiвника пiдприємству, установi, органiзацiї (стаття 136).