Стаття 25. Конкуренція у сфері господарювання
1. Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами
господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням
здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі
та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного
товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають
умов реалізації товару на ринку.
2. Органам державної влади і органам місцевого
самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання,
забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають
привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої
форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії
суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила
конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади,
до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням
антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти
господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом
порядку.
3. Уповноважені органи державної влади і органи місцевого
самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня
конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо
упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання.
4. Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів
господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.
Стаття 26. Обмеження конкуренції
1. Рішення або дії органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції
чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими
у випадках:
-
подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам
господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації
інших суб'єктів господарювання;
- подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою
відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими
надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг,
перелік яких встановлюється законодавством;
- подання допомоги, в тому числі створення пільгових
економічних умов окремим регіонам з метою компенсації
соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною
ситуацією;
- здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією
проектів загальнонаціонального значення.
2. Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюються
законом відповідно до цього Кодексу.
Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці
1. Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта
господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з
іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару
(робіт, послуг).
2. Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка
якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений
законом.
3. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів
господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених
законом.
4. У разі суспільної необхідності та з метою усунення
негативного впливу на конкуренцію органи державної влади
здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи
антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та
заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними
державними програмами, за винятком природних монополій.
5. Органам державної влади та органам місцевого
самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії,
спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів
господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав
нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно
централізований розподіл товарів.
Стаття 28. Природні монополії
1. Стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому
ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції
внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з
істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру
збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що
виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у
споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку
менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші
товари (послуги), - вважається природною монополією.
2. Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти
господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення),
які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані
природної монополії.
3. Законом про природні монополії визначаються сфери
діяльності суб'єктів природних монополій, органи державної влади,
органи місцевого самоврядування, інші органи, які регулюють
діяльність зазначених суб'єктів, а також інші питання регулювання
відносин, що виникають на товарних ринках України, які перебувають
у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участі
суб'єктів природних монополій.
Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку
1. Зловживанням монопольним становищем вважаються:
- нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у
нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета
договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного
контрагенту;
- обмеження або припинення виробництва, а також вилучення
товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на
ринку чи встановлення монопольних цін;
- інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок
(виходу з ринку) суб'єктів господарювання;
- встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін
(тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав
споживачів або обмежує права окремих споживачів;
- встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари,
що призводить до обмеження конкуренції.
Стаття 30. Неправомірні угоди між суб'єктами господарювання
1. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання
визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:
-
встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок,
надбавок (доплат), націнок;
- розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом
реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом
споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації;
- усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців,
покупців, інших суб'єктів господарювання.
Стаття 31. Дискримінація суб'єктів господарювання
1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у
цьому Кодексі визнається:
- заборона створення нових підприємств чи інших організаційних
форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а
також встановлення обмежень на здійснення окремих видів
господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з
метою обмеження конкуренції;
- примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного
укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним
споживачам або до вступу в господарські організації та інші
об'єднання;
- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який
призводить до монопольного становища на ринку;
- встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону
України в інший;
- надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які
ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів
господарювання, що призводить до монополізації ринку певного
товару;
- обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та
реалізації товарів;
- встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів
господарювання або груп підприємців.
2. Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається.
Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з
метою забезпечення національної безпеки, оборони,
загальносуспільних інтересів.
Стаття 32. Недобросовісна конкуренція
1. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у
конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним
звичаям у підприємницькій діяльності.
2. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання
ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод
суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення
неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання,
розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші
дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.
3. Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну
відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на
конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено
такі дії.
Стаття 33. Неправомірне використання ділової репутації
суб'єкта господарювання
1. Неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта
господарювання визнаються: неправомірне використання чужих
позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне
використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього
вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама.
2. Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на
те особи чужого імені, комерційного найменування, торговельної
марки, інших позначень, а також належних іншій особі рекламних
матеріалів тощо, що може призвести до змішування з діяльністю
іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх
використання.
3. Використання у комерційному найменуванні власного імені
громадянина є правомірним, якщо до власного імені додається
будь-який відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю
іншого суб'єкта господарювання.
4. Неправомірним використанням товару іншого виробника є
введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого
виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу
уповноваженої на те особи.
5. Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення
зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і
введення його у господарський обіг без однозначного зазначення
виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю
іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним
копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке
копіювання зумовлено виключно їх функціональним застосуванням.
6. Дія частини п'ятої цієї статті не поширюється на вироби,
що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності.
7. Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами
(роботами, послугами) чи діяльністю іншого суб'єкта
господарювання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі у
випадках, передбачених законом.
Стаття 34. Створення перешкод суб'єктам господарювання у
процесі конкуренції
1. Перешкодами у процесі конкуренції вважаються:
дискредитація суб'єкта господарювання, нав'язування споживачам
примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння до
бойкоту суб'єкта господарювання або дискримінації покупця
(замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуп
працівника постачальника або покупця (замовника).
2. Дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у
будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей,
пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які
завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта
господарювання.
3. Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням
послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів,
виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших
товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу
або контрагенту.
4. Схилянням до бойкоту суб'єкта господарювання вважається
спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через
посередника, до відмови від встановлення договірних відносин із
цим суб'єктом господарювання.
5. Схилянням постачальника до дискримінації покупця є
спонукання, безпосередньо або через посередника, до надання
постачальником конкуренту покупця певних переваг без достатніх на
це підстав.
6. Схилянням суб'єкта господарювання до розірвання договору з
конкурентом іншого суб'єкта господарювання є вчинене з корисливих
мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання суб'єкта
господарювання - учасника договору до невиконання або виконання
неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом
шляхом надання або пропонування суб'єкту господарювання - учаснику
договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної
винагороди, компенсації чи інших переваг.
7. Підкуп працівника постачальника - це надання або
пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо
або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або
немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником
постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи
пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору
поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або
могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника)
певних переваг перед покупцем (замовником).
8. До працівника постачальника прирівнюється й інша особа,
яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені
постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання
послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином
пов'язана з ним.
9. Підкуп працівника покупця (замовника) - це надання або
пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або
через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових
благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця
(замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або
пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору
поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або
могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних
переваг перед постачальником.
10. До працівника покупця (замовника) прирівнюється й інша
особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від
імені покупця (замовника) про придбання товару, виконання робіт,
надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось
чином пов'язана з ним.
Стаття 35. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції
1. Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є
отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання
шляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням
відповідного органу державної влади.
Стаття 36. Неправомірне збирання, розголошення та
використання відомостей, що є комерційною
таємницею
1. Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією,
управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта
господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких
може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути
визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що
становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються
суб'єктом господарювання відповідно до закону.
2. Неправомірним збиранням відомостей, що становлять
комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом
зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди
суб'єкту господарювання.
3. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої
особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що
відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій
ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали
відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це
завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.
4. Схилянням до розголошення комерційної таємниці є
спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або
стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків
відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю,
до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати
шкоди суб'єкту господарювання.
5. Неправомірним використанням комерційної таємниці є
впровадження у виробництво або врахування під час планування чи
здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на
те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять
відповідно до закону комерційну таємницю.
6. За неправомірне збирання, розголошення або використання
відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть
відповідальність, встановлену законом.
Стаття 37. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію
1. Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція,
тягне за собою відповідальність суб'єкта господарювання згідно з
цим Кодексом або адміністративну, цивільну чи кримінальну
відповідальність винних осіб у випадках, передбачених законом.
Стаття 38. Правила професійної етики у конкуренції
1. Суб'єкти господарювання за сприяння заінтересованих
організацій можуть розробляти правила професійної етики у
конкуренції для відповідних сфер господарської діяльності, а також
для певних галузей економіки. Правила професійної етики у
конкуренції погоджуються з Антимонопольним комітетом України.
2. Правила професійної етики у конкуренції можуть
використовуватися при укладанні договорів, розробці установчих та
інших документів суб'єктів господарювання.
Стаття 39. Захист прав споживачів
1. Споживачі, які перебувають на території України, під час
придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з
метою задоволення своїх потреб мають право на:
-
державний захист своїх прав;
- гарантований рівень споживання;
- належну якість товарів (робіт, послуг);
- безпеку товарів (робіт, послуг);
- необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість,
якість і асортимент товарів (робіт, послуг);
- відшкодування збитків, завданих товарами (роботами,
послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної
небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами,
послугами), у випадках, передбачених законом;
- звернення до суду та інших уповноважених органів влади за
захистом порушених прав або законних інтересів.
З метою захисту своїх прав та законних інтересів громадяни
можуть об'єднуватися на добровільній основі у громадські
організації споживачів (об'єднання споживачів).
2. Держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як
споживачів, надає можливість вільного вибору товарів (робіт,
послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття
самостійних рішень під час придбання та використання товарів
(робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або
одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в
обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для
підтримання здоров'я і життєдіяльності.
3. Права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав та
відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками
(виконавцями, продавцями) регулюються законом про захист прав
споживачів та іншими законодавчими актами.
4. Якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість
якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила,
ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів,
то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 40. Державний контроль за дотриманням
антимонопольно-конкурентного законодавства
1. Державний контроль за дотриманням
антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів
підприємців та споживачів від його порушень здійснюються
Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень,
визначених законом.
2. З метою запобігання монопольному становищу окремих
суб'єктів господарювання на ринку створення, реорганізація та
ліквідація суб'єктів господарювання, придбання їх активів, часток
(акцій, паїв) господарських товариств, а також утворення об'єднань
підприємств або перетворення органів влади в зазначені об'єднання
у випадках, передбачених законодавством, здійснюються за умови
одержання згоди на це Антимонопольного комітету України. Підстави
для надання згоди на концентрацію суб'єктів господарювання
визначаються законом.
3. У разі якщо суб'єкти господарювання зловживають
монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України
має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних
утворень. Строк виконання такого рішення не може бути меншим шести
місяців.
4. Примусовий поділ не застосовується у разі:
-
неможливості організаційного або територіального
відокремлення підприємств або структурних підрозділів;
- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств,
структурних підрозділів, якщо частка внутрішнього обороту в
загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо)
становить менше тридцяти відсотків.
5. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає
примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання
за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.
6. Антимонопольний комітет України та його територіальні
відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про
недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення
антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.
7. Рішення Антимонопольного комітету України та його
територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду. Збитки,
завдані незаконними рішеннями Антимонопольного комітету України
або його територіальних відділень, відшкодовуються з Державного
бюджету України за позовом заінтересованих осіб у порядку,
визначеному законом.
Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство
1. Законодавство, що регулює відносини, які виникають у
зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та
попередженням монополізму у господарській діяльності, складається
з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України
( 3659-12 ), інших законодавчих актів.
2. Положення цієї глави Кодексу не поширюються на відносини,
у яких беруть участь суб'єкти господарювання та інші учасники
господарських відносин, якщо результат їх діяльності проявляється
лише за межами України, якщо інше не передбачено чинним
міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано
Верховною Радою України.
3. Законом можуть бути визначені особливості регулювання
відносин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією та
монополізмом на фінансових ринках і ринках цінних паперів.