Жадібний керівник – певною мірою лихо для компанії і особливо для своїх підлеглих, як вважаєте? Він і на техніці намагається зекономити, і на зарплатах і преміях, та на чому завгодно! Що цікаво, такий керівник виправдовує свою жадібність піклуванням про гроші компанії. Але така поведінка стає певною формою залежності від цієї негативної і, без перебільшення, дещо ганебної звички – економити на всіх і вся. Портал Jobs.ua пропонує поміркувати над питанням, як боротися з власною жадібністю керівникам на робочому місці.

Як виявити це в собі?

Найперший крок, який слід здійснити – це усвідомити, що така проблема дійсно існує. Але поглянути на себе збоку – це складне завдання, тому попросіть близьких людей чесно вам про це сказати. А щоб ваше прохання не видавалося їм дивним чи недоречним, розкажіть, чому потребуєте такої допомоги від них. Окрім друзів і родичів, зверніться з подібним проханням до кількох підлеглих – до тих, хто, на вашу думку, не побоїться сказати вам в обличчя правду.

Якщо ваші друзі та підлеглі не побояться про це сказати, і від декількох людей керівник почує ті ж самі слова стосовно власних проявів жадібності – значить, така риса характеру дійсно є. Що робити в цьому випадку – безперечно, вирішувати такому керівнику. Але якщо вам стало цікаво, які методи боротьби із жадібністю можна застосувати до себе, читайте далі.

«Список випадків, коли проявляється моя жадібність»

Складіть такий список, причому врахуйте випадки, які трапилися як на робочому місці, так і поза ним. Сміливо виписуйте сюди все, про що зауважили ваші друзі, родичі та підлеглі. Додайте ті випадки, про які знаєте особисто ви. Цей список ви складаєте для самого себе, тому соромитись нема потреби: нікому, окрім вас, він не призначається.

Записали? Чудово. Йдемо далі.

Попрацюйте зі спогадами

Жадібність, як і всі інші риси людського характеру, не беруться на пустому місці. Особистість кожної людини формується в дитячому віці, і все, що відбувалося з нами там, колись, десять-двадцять років тому – має величезне значення. Тому попрацюйте з власними спогадами: спробуйте відшукати ті моменти, які могли сформувати цю рису характеру. Жадібність часто виникає через ранні негативні переживання – наприклад, незлагода між батьками або зневажливе ставлення до дитини, коли дитина, приміром, відчуває нестачу емоційного ресурсу від батьків і жадібністю (мої іграшки, мої!) намагається компенсувати внутрішню порожнечу. Тому це прагнення, неусвідомлене в дитячому віці (а як дитина, власне, може це усвідомити?), згодом може перерости в цю рису характеру.

Економність чи жадібність?

Поміркуйте над тим, чи не виправдовуєте свою жадібність економністю. Але в такому разі спробуйте провести межу між жадібністю та економністю, щоб не підміняти ці поняття між собою.

Поміркуйте над тим, коли жадібність зіграла проти вас

Наприклад, ви не поїхали влітку у відпустку, хоча мали таку можливість. Але пояснили собі, що це для загального блага, для економії коштів. Можливо, жадібність колись зіпсувала добрі стосунки між вами та іншою людиною, або не дозволила придбати потрібну річ, і ви не раз шкодували про це. Траплялося таке? Якщо так, то найпрактичнішою порадою, якою можна озброїтися проти проявів жадібності в подальшому – це навчитися дозволяти собі подібні радощі життя, і, що важливо, навчитися віддавати.

Вчимося віддавати

Нехай спершу це стануть ваші друзі і родичі. Подаруйте дружині квіти і відвідайте з нею театр на вихідних, дітям теж зробіть подарки, адже життя не стоїть на місці: діти виростуть, а приємні спогади про батька чи маму залишаться назавжди, ось у чому річ! Попрактикуйтеся також на підлеглих: замовте для них смачний обід в офіс, подякувавши їм таким чином за роботу, а іншого разу заплатіть за них в кав’ярні. Подумайте, який спільний захід можна влаштувати, причому поцікавтеся в них самих. Якщо підлеглі побачать, що ви зробили це щиро, вони обов’язково це оцінять! Тим паче, такі вчинки зміцнюють командний дух, бо кожному учаснику команди буде приємно відчути на собі увагу і турботу з боку керівника.

«А для чого все це робити, – можливо, запитає хтось, – мені й так добре». Річ у тому, що негативні риси керівника, як і позитивні, переносяться на його колектив. Хтось перейматиме цю звичку начальника із бажання йому догодити, хтось із працівників буде конфліктувати з іншим працівником через клієнтів чи вигідніші умови праці. В такому колективі складно дочекатися підтримки і взаємодопомоги, натомість конфліктів та непорозумінь – більш ніж достатньо. Хіба цього не достатньо, щоб як слід пропрацювати цю сторону своєї особистості?