Миф первый: “Если уж мне дали стипендию в американским университете, то значит потом дадут и работу, иначе эти деньги будут потрачены зря!”
Полная чушь. Зачем университетам в целом и отдельным профессорам в частности нужны хорошие аспиранты и постдоки. Без аспирантов профессорам будет некому читать лекции и их всех выгонят с работы. Без постдоков в США наука как таковая перестанет существовать. Не стоит думать о деньгах, которые вам будут платить, как о долгосрочном вложении в развитие необходимого стране специалиста. Если вам повезет -это “развитие” будет делом вашим и вашего шефа, но не более того.
Миф второй: “В США недостаток высококвалифицированных специалистов!”
В США переизбыток высококвалифицированных специалистов! Любой человек, утверждающий обратное, либо лжец, либо политик. Некоторые политики распространяют этот миф, поскольку являются марионетками определенных корпораций, которые желают нанимать на работу не американцев, а эмигрантов, т.к. последние готовы работать больше за меньшую зарплату. Я не уверен, что данный миф сейчас актуален: таким корпорациям еще более выгодно экспортировать капитал, т.е. нанять себе программистов прямо в Индии, чем приглашать их на работу в США.
Миф третий: “Все аспиранты-физики рано или поздно получат работу в физике!” (Подставьте вашу научную дисциплину вместо физики).
На самом деле преподаватели очень хорошо понимают, что написанное выше - всего лишь миф. К сожалению, это не мешает многим их них продолжать обманывать своих студентов “дутыми” обещаниями успешной карьеры (тут сразу приходит на ум ситуация с ослом и морковкой, только морковка здесь является еще и виртуальной). Естественно, некоторые в конце концов получат свою вожделенную работу, но лишь одолев вышеописанные “семь кругов научного ада”, о которых профессора почему-то предпочитают умалчивать.
Новачок на роботі. До нього завжди придивляються. Від того наскільки новий співробітник уважний, тактовний та обачний залежить, як його прийме колектив, як складатимуться взаємини з керівництвом. Треба докласти чимало зусиль, щоб перше враження було гідним, адже другого шансу може й не бути.
В сучасному ритмі життя, коли треба скрізь встигнути і багато чого зробити, наша пам'ять час від часу дає збій. Не завжди пам'ятаємо, де лежать документи, забуваємо про заплановану зустріч, вийшовши з дому, важко згадуємо, чи вимкнули з розетки праску тощо. А причина такого збою – перевтома, часті хвилювання, і, як не дивно, одноманітність.
Підвищення по службі чи в іншій діяльності, досягнення популярності, слави тощо – це все кар'єра. А з чого починається це сходження і коли? На це запитання дає відповідь соціолог із Оксфорда Марк Тейлор.
Декілька порад від наших експертів про те, як, повернувшись до роботи, правильно застосувати «відновлений багаж сил».
Впавши, піднімаємося, обтрушуємо одяг, хочемо зробити крок, але біль у забитих колінах не дає ступити. Адже йти треба, хоча б до медпункту. Одні встають і, перемагаючи біль, йдуть далі, а в інших сил вистачає лише до кабінету лікаря або самому перев'язати собі рани, а деякі не можуть навіть піднятися від сильних забитих місць, розчарування та зневіри. Що робити і як допомогти собі?