Карантин вже встиг продемонструвати людству всю серйозність своїх наслідків та викрив чимало слабких місць в економіці та на ринках праці країн. Неоднозначною виявилася й реакція працівників на вимушений масовий перехід до віддаленої форми роботи, тощо. Україна не стала виключенням й працю за вільним графіком, яка ще не так давно здавалося багатьом чимось «омріяним», по різному оцінили вітчизняні наймані працівники.
Принаймні, про це свідчать дані опитування, яке проводила національна платформа для пошуків роботи та персоналу Jobs.ua.
Ще на самому передодні появи коронавірусної пандемії та карантинних заходів щодо її утримання, переважна більшість українців зазначала фріланс або віддалену роботу із гнучким графіком, як доволі цікавий формат праці до якого й прагнула.
Відповідаючи на питання Jobs.ua «Чи сподобалось вам працювати віддалено?», респонденти, що вже встигли відчути цей формат на власному досвіді, обрали різні відповіді.
Таким чином, більшість опитаних респондентів, а саме 52% підтвердили власне задоволення від нового формату роботи, обрав відповіддю «Так, завжди мріяв про таку роботу». Учасники опитування з цієї категорії визнали, що їх цілком задовольняє віддалена робота, яка дозволяє відчувати себе більш вільними, самостійними та не створює ніяких перешкод для виконання певного об’єму робочих завдань.
26% відсотків респондентів, що прийняли участь у дослідженні, поскаржилися на популярний формат, обравши відповідь «Ні, не вдається працювати ефективно». Респонденти залишилися незадоволеними, зазначивши що «особливості роботи» та відсутність належних умов для її виконання створюють чимало проблем для працівників, наражаючи останніх на ризики не впоратися вчасно зі своїми робочими задачами. Також, незвичний формат «праці з дому» доволі сильно відволікав, завдяки постійному находженню поруч членів родин та «змішуючись» із різними побутовими проблемами людей.
Невеликий відсоток (7%) респондентів заявили, що не «Не відчули ніякої різниці». На їх думку й ефективність, й зручність виконання завдань вдома не чим не відрізняється від того, коли вони працюють з офісу.
Ще 15% серед тих українських працівників, що приймали участь в опитуванні виказали цілковите незадоволення таким форматом роботи саме тому, що «за "віддалену" менше платять». До речі, з такою проблемою зіткнулися працівники не лише України. Карантинна пауза призвела до занепаду багатьох напрямків бізнесу й роботодавці були змушені «виживати» скоротивши об’єми роботи, що звичайно відгукнулося на розмірах заробітних плат співробітників.
Як можна побачити, до віддаленої роботи всі ставляться по різному, відчувши у реальності, якою вона може виявитися саме для них. Якщо перед тим, як світ узнав, що таке пандемія коронавірусу та жорсткі карантинні заходи, про віддалену роботу розмірковувало близько 67% працюючих українців, наразі, бачимо зовсім інші цифри.
Випробування й досі не закінчено, хоча й послаблення карантинних заходів має трохи посприяти рівновазі звичайних робочих процесів. Тому, у наступному опитуванні спробуємо визначити чи готові працівники повертатися до власних офісів та на яких умовах.
Новачок на роботі. До нього завжди придивляються. Від того наскільки новий співробітник уважний, тактовний та обачний залежить, як його прийме колектив, як складатимуться взаємини з керівництвом. Треба докласти чимало зусиль, щоб перше враження було гідним, адже другого шансу може й не бути.
В сучасному ритмі життя, коли треба скрізь встигнути і багато чого зробити, наша пам'ять час від часу дає збій. Не завжди пам'ятаємо, де лежать документи, забуваємо про заплановану зустріч, вийшовши з дому, важко згадуємо, чи вимкнули з розетки праску тощо. А причина такого збою – перевтома, часті хвилювання, і, як не дивно, одноманітність.
Підвищення по службі чи в іншій діяльності, досягнення популярності, слави тощо – це все кар'єра. А з чого починається це сходження і коли? На це запитання дає відповідь соціолог із Оксфорда Марк Тейлор.
Декілька порад від наших експертів про те, як, повернувшись до роботи, правильно застосувати «відновлений багаж сил».
Впавши, піднімаємося, обтрушуємо одяг, хочемо зробити крок, але біль у забитих колінах не дає ступити. Адже йти треба, хоча б до медпункту. Одні встають і, перемагаючи біль, йдуть далі, а в інших сил вистачає лише до кабінету лікаря або самому перев'язати собі рани, а деякі не можуть навіть піднятися від сильних забитих місць, розчарування та зневіри. Що робити і як допомогти собі?