Сучасний та досить вільний світ, принаймні, цивілізована його частина, крокує все далі у демократію, віддаючи на відповідальність робітників все більше аспектів їхньої роботи, процеси виконання якої, раніше неодмінно знаходилися «під контролем» керівництва.

Але, незважаючи на популярність віддаленої роботи та чотириденного робочого тижня, більшість роботодавців не готові погодитися з низкою людських сучасних вподобань, до яких належать й популярні соціальні мережі.

Перетворившись з трендового явища на безпосередню складову життя людини, соціальні мережі все частіше стають перешкодами, що заважають гармонійному перебігу деяких життєвих аспектів. Робота, також опиняється під ураженням цієї звички людства.

Небезпечні соціальні мережи

Можливо, когось такі новини й здивують, але мова йде не про заборонені ресурси сумнозвісного «даркнету», за допомогою яких зловмисники роблять свої чорні справи та опановують такий саме «чорний» ринок. Ні, небезпечними виявилися знайомі кожному й цілком офіційні ресурси. Саме вони більш за все негативно впливають на життя людини у самих різних його проявах.

Незадоволеність керівництва вільним доступом робітників компаній до соціальних мереж, не випадкова, й численні заборони компаній на користування цим прошарком інтернет середовища під час робочого дня, цілком обумовлена.

Науковими дослідженнями, висновки яких отримали практичне підтвердження згодом, було доведено, що надто сильна залежність людини від користування соціальними мережами, не аби як негативне впливає на її життя та роботу. Щодо останньої, то «зависання» у соцмережах, забирає забагато часу, що проецирується на об’ємах та якості результатів роботи співробітників. При цьому, це не новина й для самих робітників, та про це відверто розповідають респонденти численних опитувань, що присвячені впливу соціальних мереж на життя людини.

В Україні, наприклад, за відповідями респондентів визначили, що кожен десятий робітник погано концентрується на виконанні потрібних завдань, оскільки по декілька разів на день звертає увагу на соціальні мережи, просто та «швидко» передивляючись оновлені новини «стрічки».

Майже дві години щоденно, які накопичуються протягом життя у термін п’ять років й чотири місяці – саме стільки у середньому витрачає середньостатистична людина сучасності на відвідування свого акаунту у соціальних мережах. Цей час перебільшує той, що ми витрачаємо на те, щоб поїсти, на спілкування з близькими та друзями й, навіть, на той, що приділяє на догляд себе, разом з елементарними та необхідними гігієнічними щоденними процедурами.

Вирок: винний

Заборона на подібні відволікання під час роботи – не новина. За тим, як робітник витрачає свій час на роботі, керівництво слідкує від самої появи таких можливостей, як телефон, електронна пошта, месенджери та інтернет.

Й, якщо на початку високотехнологічної революції, можна було знайти випадки, коли робітник, звільнений за користування на роботі чимось з забороненого, не тільки вигравав у суді справу а й доводив. Що роботодавець втрутився у його особисте життя, зараз, подібні судові справи – програшні для робітників.

Світові компанії заздалегідь повідомляють про певні заборони щодо соцмереж чи про можливість перевірок листування робітника, тому, коли останніх ловлять на подібному, шансів уникнути звільнення на сьогодні вже не залишається.

Українське трудове законодавство у цьому питанні не конкретизоване й в Кодексі законів про працю немає окремих вказівок, щодо таких причин, що відволікають робітника від належного виконання його обов’язків. Проте, все більше українських компаній прописують заборону користування соціальними мережами у трудових договорах, чи, принаймні, повідомляють про такі вимоги «під розпис». У такому випадку, бути звільненим через відволікання саме на соціальні мережи цілком можливо. Якщо, такого запису у трудовому договору немає чи робітник не підтвердив своїм особистим підписом те, що йому повідомлено про заборону користування чимось, усна заборона не може бути використана у якості причини для його звільнення, у разі скоєння ним такого порушення.

Також, без попередження, факт якого, так чи інакше, але зафіксований у документі, керівництво не може здійснювати перевірки листування своїх підлеглих, адреси, які вони відвідують в інтернеті чи якось інакше втручатися до приватного життя найманих робітників.

Крім того, контролюючи робочий процес, роботодавець не може вести яке небудь спостереження за своїми працівниками, не отримавши на це згоду останніх. Мається на увазі будь-яке відео спостереження чи аудіо записи, зроблені протягом робочого дня. Такі дії роботодавця, як й цікавість щодо того які ресурси відвідує робітник у мережі інтернету, можуть бути витлумачені як «збір інформації про особу без її згоди на це».

Згідно зі статтею 29 Кодексу законів про працю, в Україні роботодавець зобов’язаний повідомити працівника ще на етапі прийняття на роботу про можливі «окремі» вимоги щодо контролю його діяльності. Також, працівнику може бути повідомлено й про заборону використання певних технічних засобів для потреб, що не мають нічого спільного з його робочими обов’язками. Коли це зроблено та існує фіксований факт отримання працівником такої інформації, до останнього вже можна ставити питання, наприклад, про не робочі дзвінки з корпоративного телефону чи відвідування соціальних мереж за допомогою комп’ютера компанії та її інтернет трафіку.

Після згоди робітника на такі умови, йому залишиться лише дотримуватися вимог роботодавця, не відволікаючись під час роботи ні на що зайве. Звичайно, щоб таких непорозумінь можна було уникнути, відносини між роботодавцем та працівником якого наймають, мають бути офіційними. Погодьтеся, що складно забороняти «під розпис» що-небудь людині, якої просто не існує офіційно серед штату компанії. Також, не можливо й встановити справедливість працівникові, якого раптом, звільняють за користування соцмережами, хоча й не попереджали про існування такої заборони.