Бути захопленим своєю роботою — безумовно, це добре. Прагнути успіху і повсякчас зростати в своїх досягненнях — теж добре. Але чи існує та грань, за якою трудоголізм починає приносити більше шкоди, аніж користі? Поговоримо в статті про «культуру метушні», або hustle culture, як її називають на Заході, і які наслідки вона може принести людині, яка захопилася досягненням успіху попри все.

Гіперконцентрація на гіперпродуктивності

Це один з найпоширеніших тривожних симптомів, які оволодівають людиною, яка піддалася «культурі метушні». І як не піддатися цій метушні, якщо Інстаграм і Тікток з ранку до ночі закликає: «Прокидайся рано, встигай багато, фокусуйся на тайм-менеджменті і постійно, постійно, постійно самовдосконалюйся».

Як проявляється гіперконцентрація на гіперпродуктивності? Лягаючи спати, людина накручує себе думками про кожну «непродуктивну хвилину» цього дня. Така людина перед сном постійно твердить собі, що могла зробити більше, бо відчуття втрачених можливостей викликає постійне почуття провини. Звичайно, кожна людина іноді думає про такі речі і шкодує про марно витрачені хвилини, але якщо така поведінка відбувається на постійній основі, щоденно — це тривожний дзвіночок.

Про монаха, який ходив по воді

Звісно, самовдосконалюватися — це не є погано. Але можна так захопитися самовдосконаленням, що не помітиш, як занесло далеко вбік від початкових намірів і прагнень. Існує одна давня і вельми повчальна притча про даоського монаха, який ходив по воді. Вона коротка, тож наведемо її повністю.

Один даоський монах довгі роки медитував і практикував духовні вправи, прагнучи осягнути надприродні здібності. Після багатьох років самодисципліни й тренувань він таки навчився ходити по воді. Гордий цим досягненням, він захотів показати цю здатність друзям-монахам. Одного дня він прийшов до озера, де монахи сідали в човен, щоб перепливти водну перешкоду. Зі спокійною впевненістю він ступив на воду і пішов по ній, немов по твердій землі, діставшись до іншого берега. Монахи в човні спостерігали за ним із подивом, але один з них, старий і мудрий, всміхнувся й сказав: «Чому ти витратив стільки років, щоб навчитися ходити по воді? Ми дісталися до цього берега на човні за кілька хвилин, без жодних зусиль». Монах, який ходив по воді, задумався. Він зрозумів, що його досягнення, хоч і вражаюче, не мало практичної цінності, бо просте рішення — човен — було доступне всім.

Якщо лаконічно, ось мораль притчі.

Ця повчальна історія підкреслює даоський принцип у-вей, тобто невтручання (або ж дія через недіяння). Трапляється так, що ми часто витрачаємо енергію на щось громіздке, коли просте рішення лежить перед нами, чи не так? Принцип у-вей закликає до природності, простоти й уникнення марних зусиль при виконанні наших щоденних завдань. Цей принцип, зокрема, навчає, що справжня мудрість полягає в пошуку найпростіших і найефективніших рішень, а не в гонитві за показними досягненнями.

Цікава противага «принципу метушні», чи не так?

Здобутки і продуктивність, а не особисте благополуччя

У цьому й полягає головна пастка hustle culture. Власна цінність починає вимірюватися категоріями персональних здобутків і щоденної наполегливої продуктивності, а не особистого благополуччя. Тобто замість «Як я почуваюся сьогодні, який у мене настрій, як я можу його поліпшити?» в думках лунає інше: «Що я сьогодні маю зробити, чого маю досягнути?.. Я маю (мушу, повинен!) зробити те й те… (і далі за списком)».

В такому режимі власні потреби організму ігноруються, хронічна втома заливається кавою, а невиспані ночі компенсуються банками енергетика. А якщо додати сюди ще й шкідливі звички, тобто паління тютюну чи вживання алкоголю, взагалі невтішна картина вимальовується.

Сором відпочинку

А ще проблема полягає в тому, що «культура метушні» зациклена на постійному русі і досягненні продуктивності. Робота — єдиний шлях до успіху, а в такій формулі немає місця відпочинку. Hustle-культура зародилася ще в 1990-х в США, а це був час, коли активно розвивалися фітнес-клуби і тренажерні зали, набувала популярності фізична активність. І все було б добре, але вже з першою появою відомих мотиваційних спікерів їхні послідовники запряглися в нескінченну упряжку успіху. Підігрівалася ситуація і великими корпораціями, які всіляко заохочували понаднормову працю як надійний шлях до кар’єрного зростання.

А з появою соцмереж в минулому десятилітті на публічну арену вийшли численні бізнес-тренери і коучі, які отримали популярність — а, відповідно, й монетизацію — за просування гіперпопулярного меседжу «Успіху досягне кожен, треба тільки захотіти».

Ось так і вийшло, що відпочинок посунувся на другий план.

Відпочинок — це не прокрастинація

Наголосимо ще раз, прагнення успіху — це нормально. В цьому немає нічого крамольного, якщо зберігається розумний баланс між роботою та іншими сферами життя. Але hustle culture створила проблему, по суті, на рівному місці. Заражені «культурою метушні» люди стали прирівнювати відпочинок до прокрастинації. Мовляв, нічого не роблю, отже, прокрастиную. Але відпочинок не дорівнює прокрастинації, от у чому річ.

Повертаємо контроль над власними установками

Як позбутися тиску hustle-культури, щоб повернути контроль над власним життям? Звичайно ж, найперше варто назвати цифровий детокс. І справді, відпочинок від ґаджетів ще нікому не зашкодив. Сильна залежність від соцмереж лікується не контрзалежністю, а свідомим обмеженням часу, проведеному в телефоні «впусту».

Пам’ятаємо й про фільтрування контенту, бо відредаговані фільтрами фотографії в Інстаграмі — це не реальне життя, адже негативні моменти залишаються за кадром. Це наче за верхівкою айсберга намагатися вгадати його справжні розміри. Найбільше і найглибше лежить на глибині, ми не можемо бачити його з «поверхні» нашої інстаграм-сторінки.

Допоможе в подоланні негативних проявів hustle-культури й розвиток усвідомленості. Як у притчі, наведеній вище, коли монах стільки років витратив на розвиток навички, яка ні на що не придатна, окрім того, щоб спробувати вразити друзів.

Не треба намагатися когось вразити. Краще приділити цей час розумному відпочинку.