Інше #111099

Доброго дня! Відповідно до Листа Мінсоцполітики від 14.12.2011 р. №350/06/186-11 «Щодо направлення працівників у відрядження» Мінсоцполітики вказує на те, що з огляду на вимоги ст. 21, 31 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, в т. ч. й поїздки у відрядження для виконання завдань, не пов’язаних з виконанням своїх обов’язків. Отже, направлення у відрядження за розпорядженням керівника за рахунок підприємства для виконання завдання, обумовленого трудовим договором, є обов’язковим для працівника. Таким чином, відрядження належить до трудових обов’язків працівників. Відмова без поважних причин від виконання таких обов’язків вважається порушенням трудової дисципліни, за яке може бути застосовано дисциплінарне стягнення, передбачене статтею 147 КЗпП. Якщо працівник після застосування до нього стягнення за необґрунтовану відмову виїхати у відрядження продовжує відмовлятися від виїздів, то на нього може бути накладене стягнення вдруге, в т. ч. у вигляді звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП. Також, зазначу що деякі категорії працівників взагалі не можна направляти у відрядження, а деякі — можна винятково за їхньою згодою. Так, відповідно до ст. 176 КЗпП не допускається направлення у відрядження: вагітних жінок; жінок, які мають дітей віком до трьох років. Відповідно до ст. 177 КЗпП до працівників, направляти яких у відрядження можна лише за їхньою згодою, належать: жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років; жінки, які мають дітей з інвалідністю. Крім цього, зазначені соціальні гарантії поширюються і на батьків, які виховують дітей без матері (в т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного із прийомних батьків, одного з батьків-вихователів (ст. 186¹ КЗпП). Якщо ж підприємство впевнене, що перешкод для направлення працівника у відрядження немає (тобто працівник не належить до згаданих категорій, направляти у відрядження які не можна або можна лише за їхньою згодою, а відрядження пов’язане з виконанням працівником завдань, обумовлених трудовим договором), то відмова без поважних причин виїхати у відрядження вважатиметься порушенням трудової дисципліни, за яке може бути застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, передбачене п. 1 ст. 147 КЗпП. Як поважну причину можна розцінювати, наприклад, документально підтверджену хворобу чи травму працівника (листком непрацездатності чи, принаймні, медичною довідкою — наприклад, у разі незначної травми ноги, яка повністю не позбавляє працівника можливості пересуватися, листок непрацездатності йому навряд чи буде видано, але зрозуміло, що за таких обставин відрядження все ж краще відкласти). А от законних підстав для скасування відрядження через особисті причини працівника (сімейні обставини) немає — тож остаточне рішення у такому випадку буде приймати роботодавець і, якщо він не задовольнить прохання працівника про скасування чи перенесення відрядження, останній повинен буде виконати розпорядження та виїхати у відрядження. https://profpressa.com/consulting/answers/vidmova-pratsivnika-vid-poyizdki-u-vidriadzhennia