Ваш акаунт не активовано. Перевірте пошту. 
    1. Робота в Україні
    2. Публікації про роботу
    3. Навчання, розвиток, підвищення кваліфікації
    4. Навчання і робота
    5. Чи є робота без диплома?

    Чи є робота без диплома?

    8.04.2020 247
    Чи є робота без диплома?

    Чи є робота без диплома?

    8.04.2020     247

    Вища освіта обіцяє високу ерудицію, почуття впевненості, навички пошуку та обробки інформації, корисні зв'язки та ще масу переваг. Але що з цього в повній мірі може служити заставою життєвого успіху? Історії наших героїв показують: самореалізація і формальні досягнення не завжди збігаються.

    Стів Джобс, Рей Бредбері, Анна Вінтур, Йосип Бродський, Генрі Форд... Побачивши прізвище своєї дитини в списку цих надуспішних людей без вищої освіти, ви б не вжахнулися, вірно? Швидше відчували гордість.

    Герої статті jobs.ua також досягли відчутних результатів у сферах, де, здавалося б, без вищої освіти не обійтися. Ірина – в дизайні інтер'єрів, Євген – в розробці програмного забезпечення, Дмитро – в організації виробництва. Їх історії показують, що шляхів до творчої реалізації більше ніж один: тут і курси, і тренінги, спілкування в середовищі однодумців, підвищення компетенції, тощо.

    Сьогодні все частіше можна почути розмови про формальності вищої освіти. І це не безпідставно. Світ розвивається так швидко, що багато знань за п'ять років застарівають. І все більше стає спеціальностей, де необхідні вміння, а не диплом.

    Чому ж тоді щороку так нервують випускники? Чому для багатьох батьків так нестерпна думка про те, що їхній син або донька не поступить, чи не закінчить і не отримає заповітний диплом? Соціальний прес – тиск освітньої системи на дітей і батьків – поки залишається неймовірно сильним. Чи варто витрачати роки на те, що можна отримати за допомогою самоосвіти в процесі реальної роботи? Чи не стає навчання в виші способом продовжити дитинство? Це відкриті питання, тема для роздумів. Історії наших героїв показують, що в будь-якому випадку провал/ відмова від навчання не означає, що життя зіпсоване. Виборів і траєкторій завжди кілька і у кожного є шанс надолужити згаяне.

    «Подолання страху – ось головне моє досягнення»

    Ірина, 34 роки, дизайнер інтер’єрів

    Я з дитинства хотіла вчитися на дизайнера, але завалила іспит до університету, довелося йти в училище. Переїхавши в Київ, стала працювати помічницею архітектора, але думка про вищу освіту довго не давала спокою: було відчуття, що не вистачає відповідності соціальним нормам, знань. Того, що дає відчуття причетності до товариства. Але життя не дозволяло поєднувати роботу і навчання, а коли трохи встала на ноги, розпитала випускників того вишу, куди хотіла поступати, і зрозуміла: у мене з ними схожа база, і витрачати шість років на повторення пройденого сенсу немає. Досвід же я можу отримати тільки на практиці.

    Я пройшла двомісячний тренінг по створенню бізнесу – він дав відмінні інструменти – і відкрила свою студію дизайну. Починала з кімнат, тепер проектую квартири та заміські будинки під ключ. Але найбільшим досягненням вважаю подолання себе – страху, сумнівів, вихід за свої внутрішні обмеження, установки «я недостатньо освічена». Мене надихала ідея, що треба робити щось нове кожен день. Нехай маленькими кроками, але рухатися. В процесі освоювала навички управління і планування, взаємодії з постачальниками. На тусовках колег-дизайнерів я чула: архітектором без освіти стати неможливо. Але замовники ні разу не засумнівалися в моїй компетентності.

    Дмитро, 46 років, технолог, заступник директора м'ясопереробного комплексу, виконавчий директор меблевого виробництва.

    Я завжди бачив себе на виробництві, у мене добре працює технічна думка. Закінчив коледж на початку 90-х і вчасно помітив, що в інститут йти безглуздо: у світі технологій революційні зміни, а в вузах все та ж стара база. Я влаштувався в меблеву фірму майстром. Швидко став начальником цеху і зам. директора відділу маркетингу, потім взяв цю фірму в оренду і керував сам. На пальцях освоював економіку, бухгалтерію, фінанси.

    Моєю школою стали щорічні професійні виставки – я приносив звідти купи каталогів, спілкувався з досвідченими бізнесменами. Але обставини змусили кинути процвітаючу справу, переїхати в Київ і починати з нуля. Я працював багато і наполегливо – і це дало результат. Освоїв м'ясну справу, меблями продовжую займатися. М'ясо і дерево в розрізі дуже схожі, як і технологія їх обробки. Партнерам, які бачать мої організаторські навички, компетентність, розсудливість, практичність, і в голову не приходить, що я не маю кількох вищих освіт.

    «Відрахування з вишу сприйняв як чарівний стусан»

    Євген, 35 років, програміст, розробник

    Про відсутність вищої освіти я пошкодував лише одного разу: мене запросили працювати за кордон і був потрібен диплом. Але я радий, що залишився в Україні, де прекрасно обходжуся без нього. Я вчився у звичайній школі, навчався в ліцеї, перемагав в олімпіадах і легко поступив в виш на факультет обчислювальної математики і кібернетики. А потім щось зламалося, я втратив мотивацію. На другому курсі мене відрахували за неуспішність. Мені було соромно, що не виправдав надії батьків. Навіть приховав від них цей факт. Але досить швидко почав працювати, займався графічним дизайном сайтів, потім отримав замовлення на розробку електронного журналу.

    Я більше 10 років керую різними проектами, зараз очолюю розробку продукту, пов'язаного з навчанням англійської мови. У підпорядкуванні 18 чоловік, всі з вищою освітою. Але справа не в дипломі, а в професійному середовищі. Перший курс дав головне: розуміння, що будь-які завдання можна вирішити. Нас вчили шукати різні підходи до проблеми. Це і в житті, і в роботі дуже в нагоді: я живу з відчуттям, що зробити можна все. Але я радий, що кинув навчання. Відрахування було як чарівний стусан: не йти протоптаною дорогою.

    Читайте також

    ↑ Вгору