Оскільки людина – більш менш, але товариське створіння, вона спілкується із оточуючими індивідуумами. Але, навіть, осереднене спілкування, рано чи пізно та призводить до певних непорозумінь, а якщо й ні, то довгий час, що люди проводять вимушено поруч із іншими людьми, все одно, прорветься коли-небудь, звичайною побутовою сваркою.

Можливо, таке непорозуміння й сваркою назвати складно, але те, що ми спокійно сприймаємо від наших близьких людей, почуте від колеги по роботі, впливає трохи по іншому, й тому, усіляких конфліктів на робочому місці, просто не можливо уникнути.

Звичайно, конфлікт це погано. Більш того, там де закоханні «сваряться-тішяться», а друзі завдяки сварок знаходять ще більше порозуміння, конфлікти що виникають на робочих місцях, вряд чи мають такий самий позитивний вплив. При тому, що сваритися – погано, це частина людського спілкування, а значить, від цього аспекту нікуди не подітися. Набагато важливіше, не сам факт конфліктної ситуації у колективі, а те, як швидко від сварки можуть відійти фігуранти, та наскільки мінімально це вплине на загальну роботу у майбутньому.

Задля цієї мети не треба міняти такі неможливі до кардинальних змін аспекти, як наприклад власний характер чи характер опонента. Краще, довіритися досвідченим соціологам та психологам, та запам’ятати, що вони радять робити, для швидкого повернення робочого життя на потрібну колію.

Це вже сталося

Спершу, треба прийняти той факт, що неприємне спілкування відбулося. Якщо, залишитися у парадигмі «як жаль, що вже не буде як раніше», ситуація із часом тільки погіршиться, бо людина залишиться запрограмованою на продовження конфлікту. Набагато цікавіше те, що може бути далі, а тому, й думати треба про те, як вирівнювати ситуацію.

Спілкування

Не має значення чи то була сварка між двома колегами, чи непорозуміння поділило навпіл увесь колектив. Для того, щоб позбутися того самого осадку, треба збиратися й розмовляти. Насправді, зробити такий крок дуже не просто, оскільки перші кроки у цьому напрямку, більшість з людей сприймають, як прояв слабкості та завуальоване визнання своєї неправоти.

Тож, зібравши нерви у кулак, треба спокійно пояснити, що спілкування необхідне. Так, ви всі маєте шанс прояснити «що то було» й чому воно викликало такий шквал емоцій. При цьому, до почату розмови не може бути зрозуміло, хто правий, тож обидві боки конфлікту мають залишатися при своїй думці але стримуватися, вислуховувати та поважати думки інших.

Вміння вислуховувати

Прекрасно, коли у колективі є людина, що може узяти на себе роль певного арбітру, який буде «керувати» перемовинами. Тоді, обидві сторони мають шанси бути почутими, а якщо непорозуміння, наприклад, виникало бо люди не однаково усвідомлюють те, що вони мають під певними термінами та висловами, такий арбітр допоможе з’ясувати факт того, що розмова йде про однакове, тож й сперечатися ні про що.

Але у будь-якому разі вислуховувати доведеться усіх, тож, якщо ви й самі – сторона конфлікту, налаштовуйтеся слухати, а це, той ще труд.

«Гордість та упередження»

Гордість та гординя - досить близькі й, водночас, геть різні відчуття й стани психіки людини. Помилка, коли людина плутає ці речі, досить розповсюджена й стає саме причиною непорозумінь. Тож, вимикаємо гординю та самовпевненість, й на хвилинку припустимо що, правий може виявитися «інший бік». А, раз так, то дамо опонентові змогу чітко та спокійно висловити те, як він бачить причину та перетік конфліктної ситуації.

Спільне та загальне

Навіть, якщо досить складно знайти правую сторону конфлікту – не біда. Намагайтеся знайти те спільне, що стане зрозуміло усім учасникам сварки та зможе виявитися тією самою основною, на якій можна буде спробувати побудувати «новий лад» у колективі. Такі точки згоди завжди є, тим паче серед людей, що вже певний час спілкуються та проводять значну частину свого життя разом. Скоріше за все вони мають й спільні перемоги, й багато того, чим можна пишатися.

Знаходження цих аспектів й стане першими сходинками на непростому підйому до миру.