Пандемія коронавірусу стала своєрідним лакмусовим папірцем для онлайн-освіти. Здавалося б, нічого складного – сиди вдома і навчайся біля монітора. Але не все так просто, як видається на перший погляд.

Коли навесні поточного року навчальні заклади перейшли на дистанційне навчання, багато хто дивився на це з великим оптимізмом. Мовляв, ось воно, майбутнє: нарешті онлайн-освіта стане нормою. Що ж, оптимізм – це дуже добре, але в реальності все виявилося далеко не так безхмарно. Після кількамісячного навчання що студенти, що викладачі заговорили про те, що подібний формат навчання має чимало слабких сторін, і що слід повертатися до звичної форми освіти. Звичайно, дотримуючись всіх необхідних заходів безпеки, хоча й тут відкривається чимале поле для дискусій. Але наразі мова не про це.

Штучність і неприродність онлайн-освіти

Викладачі скаржаться на те, що через монітор не «запалиш» студентів жагою до знань. Яким би ораторським хистом не володів педагог, все ж дуже складно передати через екран власну енергетику. Та й через монітор складно визначити, слухає студент те, що говорить викладач, чи робить вигляд, що слухає, а насправді займається своїми справами. Ще один важливий недолік – це коли один студент доповідає, а інші ставлять питання в чаті: в такій ситуації викладачу важко зосередитися на тому, що говорить доповідач.

Також великою проблемою онлайн-навчання була і залишається технічна сторона питання. Адже може банально перерватись електропостачання, зависнути «картинка» на екрані ноутбука чи заглючити інтернет-з’єднання… Що робити викладачу, коли хтось із студентів час від часу пропадає під час онлайн-лекції чи семінару? Повторювати сказане знову, знижуючи таким чином увагу і концентрацію інших студентів? Записувати лекцію і викладати на YouTube, а потім гаяти безліч часу, щоб відповідати на коментарі своїх підопічних під новим відео? А як тоді педагогу знайти час для підготовки нових лекцій чи навіть на особисте життя?

Окрім технічної сторони питання, важливим моментом залишається обмеженість доступу до навчальних лабораторій і практичних занять. Діти люблять вчитися на практиці, люблять щось майструвати своїми руками. Для багатьох дітей уроки малювання чи трудового навчання улюблені не тому, що вони легші за математику чи фізику, а тому що тут можна щось змайструвати власноруч та ще й отримати за це хорошу оцінку. А хто не любить хороші оцінки?

Відсутність живого спілкування

Люди – соціальні істоти, і від браку спілкування людина «хиріє». Переведення освіти у віртуальну площину позбавляє можливості повноцінно спілкуватися. І дійсно, кожному студенту/тці приємно прийти в свою групу, де сформувався свій міні-колектив, обмінятися думками і враженнями, емоціями врешті-решт. Люди люблять дружити, обійматися і дивитися один одному в очі – це природньо, це нормально. Віртуальне навчання позбавляє цих радощів життя, що призводить до стресу і, як результат, знижує мотивацію вчитися.

Зрештою, практично будь-яку спеціальність можна опанувати дистанційно, та й не в цьому проблема. Проблема в тому, що шкільне чи університетське життя допомагає соціалізуватися, допомагає ставати більш впевненими в собі, вчить працювати в команді і досягати спільної мети. Віртуальне спілкування не здатне замінити живу бесіду.

Звичайно, можна виділити й окремі плюси онлайн-освіти, адже говорити тільки про те, що дистанційне навчання – це однозначно погано, не було б об’єктивним. Серед важливих моментів – більше простору для здобуття освіти отримали люди з обмеженими можливостями: через коронавірусну пандемію з’явилося більше навчальних курсів і програм, які можна опанувати, не виходячи з дому; багато гостьових лекторів і політиків охочіше читають лекції, не покидаючи дім – тепер їм не потрібно гаяти час, щоб летіти чи їхати в інший куточок світу, щоб ділитися своїми знаннями.

Які уроки на майбутнє отримала сфера освіти?

Звичайно, з часом пандемія коронавірусу піде на спад. Люди 21-го століття отримають багато важливих уроків, як отримали люди сто років тому, коли епідемія іспанського грипу забрала на той світ більше людей, ніж Перша Світова війна.

Найважливіший урок, який отримає сфера освіти – це те, що діти під час дистанційного навчання практично не вчаться. Як і віддалена робота, онлайн-освіта вимагає неабиякої самодисципліни, а дітям значно важче самоорганізуватися, ніж дорослим людям. Та й батьки теж не мають часу стовбичити в школярів над головою, контролюючи кожен урок і виконання кожного завдання. Діти значно легше відволікаються, і змусити їх вчитися з дому – це справжня проблема.

Саме ця проблема змусила уряди країн світу всерйоз заговорити про те, щоб новий навчальний рік розпочався традиційно. Але такі карантинні нововведення, як записані відео уроки, стануть у нагоді наступним поколінням школярів та студентів.

Ще один важливий урок, який можна винести з нинішньої ситуації – інтернет-навчання є значно дешевшим. І менш ресурсозатратним, адже суттєво заощаджується час. Для тих дітей, які вміють розпоряджатися власним часом, це просто неоціненно.

Експерти прогнозують, що в майбутньому все більше місця займатиме змішаний формат освіти, коли до традиційного навчання органічно додасться дистанційна форма та онлайн-освіта. Буде активно переосмислюватись постать педагога, який швидше виступатиме для своїх підопічних помічником, а не просто транслювати інформацію, бо ця практика з урахуванням технологічного розвитку людства навіть на даний момент є застарілою.