Керівник – не той, хто знає все або кидається, нехай й вправно, виконувати те, чого не зробили підлеглі. Керівник – це той, хто вміє ретельно розподіляти обов’язки, роботу та повноваження серед співробітників та здатен виконувати правильний контроль виконання завдань.

Кажуть, що керівник – це талант, але навіть той, хто тільки намагається керувати, може, принаймні, зменшити чи зовсім уникнути розповсюджених помилок у такому процесі. Про них зараз й піде мова.

Контроль: ретельний, вибірковий та зайвий

Ретельний контроль від керуючого роботою має опиратися на дотримання співробітниками термінів її виконання, технічної або специфічної відповідності роботи та інші ключові показники. У той самий час, керівнику слід уникати контролю дріб’язкового, коли співробітники не мають змоги «кроку вбік» або відчувають тиск від керівництва «за спинами».

Кожен член колективу має розуміти, що йому довіряють як спеціалісту й очікують від нього конкретний результат. При тому, результат настільки ефективний, що у багатьох випадках, не має різниці яким шляхом (розумним, звичайно) він був досягнений.

Теж саме стосується й вибіркового контролю. Одна справа, коли керівник викликає із звітом про перебіг справ тих співробітників, чия робота має близькі терміни здачі. Інша річ – вибірковий контроль, знову ж, по дрібницям або тиск на тих підлеглих, хто чимось йому не до вподоби.

Той, хто «знає все»

Не менш поганим стане й той керівник, який на кожну помилку (та не тільки помилку) підлеглих, намагатиметься продемонструвати наскільки краще він сам міг би це зробити. Особливо погано виглядає, коли із таким коментарем, керівник погоджується на пропозиції щодо вдосконалення або скоєння роботи. Підлеглі – це в першу чергу люди. Й тому, таке ставлення «з високу» від керівника доволі образливо та не має нічого спільного із потрібним «тімбілдінгом».

«Докумекай сам»

Зайві «квести» та запитання, що мають для підлеглих необхідність домислювати самим, що мав на увазі керівник – також показник «поганого боса».

Тим паче, коли мова йдеться про постановку завдань та керівник, з якихось причин не інформує підлеглих у повному обсязі. Навіть, якщо це не стане відомо вищому керівництву, така поведінка вряд чи прибавить авторитету горе-керівнику. Професіонали керуючої справи, мають специфічний термін для такого явища – «нещире делегування», та здатні розглядати такі прояви, як саботаж роботи або намагання керівника замовчувати щось, що здатне викрити його непрофесійність чи позазаконну діяльність.

«Утримання» крісла

Погано в очах колективу виглядає й той бос, що відверто боїться втратити свою посаду. По-перше, такий страх не додає авторитету, бо кому ж приємно підпорядковуватися боягузу? По-друге, усі розуміють, наскільки занадто обережними будуть професійні кроки такого керівника, що звичайно, відобразиться й на результативності праці усього, підлеглого йому колективу.

Розуміння

Одна з рис керівника, яка може перетворитися на «крихку кригу» але, все ж таки необхідна. Так, реагувати на помилки підлеглих треба не тільки спокійно але й з певним розумінням того, що людина, взагалі, здатна до такого явища. Притому, треба чітко тримати межу, за якою розуміння підлеглих більш нагадує сидіння останніх на шиї керуючого. З таким підходом до розуміння, дуже швидко «приїде» й вся робота, й колектив загалом. Тож розумійте в міру та не відмовляйте у розумінні підлеглим у тих питаннях, де воно дійсно необхідне.

Все сам

Й, наприкінці. Не слід боятися делегувати повноваження та відповідальність. Керівник, що робить та контролює все сам – не керівник, а просто, вправний робітник. Хто такий керівник – дивіться у самому початку цих порад.