14 березня 2018 року, у власному будинку в Кембриджі, у віці 76 років цій світ залишила людина, історію успіху якої, без заперечень можна вважати однією з найвидатніших.

Британського фізика-теоретика Стівена Уіляма Хокінга, пам’ятають й будуть пам’ятати, як людину, яка не зважаючи на те, що пів власного життя була прикута до інвалідного крісла, стала один з найбільш відомих та вшанованих вчених нашого часу. Саме Хокінг зумів змінити уявлення людства щодо будови та роботи Всесвіту, видав де-кілька цікавих, дійсно «карколомних» книг та навчив людей не здаватися перед обличчям справжніх випробувань.

Незважаючи на своє важке (нейродегенеративне) захворювання нервової системи, Стівену вдалося стати автором новаторських сміливих відкриттів таємниць космосу, зокрема феномену «чорних дір» та багатьох інших аспектів космічного простору нашого Всесвіту.

Завдяки наявності в Хокінга жахливої хвороби рухових нейронів (ALS), яку було діагностовано Стівену у 21-му віці, різні лікарі сходилися до думки, що хлопцеві залишилося лише кілька років життя.

Змушений не рухатися вже з двадцяти років, Хокінг, який згодом втратив можливість розмовляти, не лише переміг хворобу та залишився серед живих, а й не зупинився на власних дослідженнях, охоче даючи лекції по всьому світу, спілкуючись з аудиторією за допомогою спеціального синтезатору мови.

Народившись в англійському Оксфорді, в 1942 році – у самий розпал Другої світової війни, Стівен «з пелюшок», з самого початку свого життя постійно наражався на небезпеку, завдяки регулярним бомбардуванням території Великобританії з боку нацистів. Але, те, що його день народження 8 січня 1942 року, став ювілейною датою, а саме 300-річчям від дня смерті Галілея, мабуть одразу вплинуло на долю Стівена.

Після закінчення війни, Хокінг закінчує навчання в загальноосвітній школі, де правду кажучи, він отримував не зовсім гарні оцінки за свої знання. Потім, в 1962 році, вступає до місцевого вишу – Оксфордського університету. Процес становлення Стівена Хокінга, як вченого, міг би й перерватися, бо юнак дуже багато часу віддавав практиці в якості «керманича» човна в університетській команді по греблям.

Хокінг зізнавався, що настільки «запустив» навчання, що йому, навіть «довелося обійти деякі кути», щоб мати змогу вдало скласти іспити.

Отримав диплом, молодий Стівен залишається вірним напрямку науки та починає вчителювати в різних учбових закладах Великобританії. Паралельно із працею в коледжах та університетах, Стівен Хокінг приймає участь в різних дослідженнях та поступово отримує де-кілька наукових ступенів з профільних наук.

Хвороба бокового аміотрофічного склерозу, що є невиліковною та яку було діагностовано Стівену Хокінгу ще на початку 60-х років минулого сторіччя, прогресувала, й доволі швидко «посадила» Стівена в інвалідне крісло, згодом позбавив його можливості розмовляти.

Проте, Хокінг звик до кінця боротися, ще з дитинства. Як він сам зізнавався, навіть той факт, що він не завжди міг зібрати назад годинник, який він розбирав, бо цікавився його роботою, малий Стівен, «не зупинявся» та «досліджував», не зважаючи на численні покарання від батьків з цього приводу.

Тож, це жахливе випробування не зупинило вченого. Користуючись максимально автоматизованим та комп’ютеризованим спеціальним кріслом та синтезатором мови, Стівен Хокінг впродовж тридцяти років вдало очолював ту саму кафедру математики в Кембриджському університеті, яку до нього очолював в далекому 1669 році - Ісак Ньютон. Він був одружений та встиг насолодитися батьківством, завдяки своїм трьом дітям.

Стівен Хокінг завжди обожнював жартувати, особливо над самим собою, вважав, що технології є тією самою силою, що перетворить на краще людське життя, а наявність обмежених можливостей, має ставати стимулом для здолання ситуації, а не перешкодою для отримання бажанного успіху в своєму житті.