Поговоримо про одну з найрідкісніших професій, хоча й не зовсім професій. Адже на полярних станціях працюють представники з різних галузей науки, але до всіх них можна звернутися одним словом – полярники.
На полярних станціях опиняються люди незвичайні, як вважаєте? Адже потрібно мати певний запас мужності та розуміння, щоб усвідомлювати, на що йдете, та полюбити з дитинства море, планету і науку настільки, щоб вибрати собі професію океанолога чи кліматолога, приміром, а після завершення навчального закладу рушити в складі полярної експедиції в Арктику чи Антарктиду, щоб займатися своїми безпосередніми науковими дослідженнями.
Що цікаво, такої професії як «полярник» не існує. Так іменують всіх, хто працює на Північному чи Південному полюсі. Більшість полярників – це вчені, які займаються дослідженнями атмосфери, океанів, клімату, льодовиків тощо. Такі люди, як правило, ще зі школи вибирають собі професію, зачитуючись книгами про експедиції відважних або мріючи пізнавати таємниці океану, нашої планети і, зрештою, Всесвіту. Окрім вчених, на станціях перебуває обслуговуючий персонал: медики, водії, повари, механіки. Сама ж полярна станція являє собою невелике поселення з житловими будинками, технічними будівлями з обладнанням та дизельну електростанцію.
Люди, які вирушають працювати на полярній станції, проходять ретельний медогляд, адже хронічні захворювання чи нестабільна психіка – аж ніяк не ті речі, які потрібно везти із собою в експедицію. Робота на полярній станції – це суворе випробування, і випадкові люди тут не приживуться. Чому? Тому що ізоляція на півроку чи рік в товаристві тих самих людей саме по собі важке завдання, а давайте ще згадаємо складні погодні умови: як не сніжна заметіль, то полярна ніч, і постійний тріскучий мороз, від якого нікуди не сховаєшся. Хоча перебування в експедиціях багатьох полярників настільки затягує, що після повернення додому нормальне життя не приваблює, і хочеться тільки одного – вирушити в нову експедицію.
Американська полярна станція Амундсена-Скотта, розташована в найпівденнішій точці Землі – Південному полюсі
Заробляють полярники непогано, та й за півроку чи рік перебування в експедиції вони привозять додому чималу суму. Фактично, за весь час роботи вони отримують «чистий» дохід, адже на станції ці гроші нікуди витрачати: їжа, одяг, проживання, все включено, як-то кажуть. Що цікаво, кількість проведеного часу за полярним кругом впливає на зарплату. Це означає, що повар чи механік, який поїхав у свою п’яту-десяту експедицію, отримуватиме більше чи нарівні з науковим співробітником, який приїхав уперше.
На харчування полярникам немає чого скаржитися. Раціон складений так, щоб не «приїдався» і не набридав: на сніданок – різні каші чи бутерброди, а в неділю повар порадує смачною яєчнею чи вареними яйцями; на обід полярники споживають супи і гарнір з м’ясом, а вечеряють стравами з картоплі чи рису, і теж, зрозуміло, із м’ясом. Що стосується м’яса, його потрібно споживати з кожним прийомом їжі, а все тому, що без нього складно працювати при мінусових температурах.
Святкові дні примітні для полярників тим, що вони готують святкові страви, і можуть дозволити собі трохи алкоголю. Що стосується розпорядку дня, він розпочинається стандартно, як і в інших людей: ранковий підйом, робота із замірами та приладами, виїзд на лід, робота на станції. Робочий день триває до шостої вечора, ну а далі – вечеря і відпочинок.
Українська антарктична станція Академік Вернадський (мис Марина, західне узбережжя Антарктичного півострова)
Вирушаючи в експедицію, варто одразу продумати, чим полярник займатиметься у вільний від роботи час. Хтось бере із собою гітару, хтось – електронну книгу із солідною бібліотекою, а хтось малює. Дехто із полярників бере насіння і лампи для оранжереї, щоб під час довгої зимівлі радувати інших полярників власноруч вирощеними огірками та зеленню.
Настільні ігри, пісні під гітару та інші хобі дозволяють скрасити дозвілля, особливо тоді, коли по декілька днів лютує снігова пурга, і станцію ніхто не покидає. Що стосується інтернету, ним можна користуватися, та й кожен член експедиції має свій ноутбук. Але в певні години користуватися інтернетом не вийде, бо передаються дані на «велику землю», а якщо хтось захоче скористатися швидкісним інтернетом, таке задоволення влетить у копійочку.
До речі, полярники полюбляють розваги на свіжому повітрі, коли дозволяє погода, звісно. Серед улюблених розваг на снігу – гра в бадмінтон, футбол. Якщо станція обладнана тренажерами – охочі потягати «залізо» теж знайдуться.
Найстрашніше для полярників – це потрапити в сильну заметіль за межами станції. Навіть пересуваючись на снігоходах, можна легко заблукати, адже погодна видимість зменшується практично до нуля. Якщо сильний вітер, та в умовах заметілі, ви не побачите далі простягненої руки. Потрапити в пургу далеко від станції – цього боїться, напевно, кожен полярник.
Полярна ніч теж чинить тиск на психіку. Жити кілька місяців у суцільній темряві, як розумієте, непросто. Небезпеку становлять також білі ведмеді, тому полярники, коли виїжджають за межі станції, прихоплюють з собою рушниці або ракетниці, і собак, щоб відлякувати хижаків.
Словом, бути полярником – це не для всіх. І якщо один раз спробуєте, може затягнути на все життя. А хіба ж це не достойне заняття – займатися науковою діяльністю на краю землі, щоб своїми дослідженнями приносити користь усьому людству?
Новачок на роботі. До нього завжди придивляються. Від того наскільки новий співробітник уважний, тактовний та обачний залежить, як його прийме колектив, як складатимуться взаємини з керівництвом. Треба докласти чимало зусиль, щоб перше враження було гідним, адже другого шансу може й не бути.
В сучасному ритмі життя, коли треба скрізь встигнути і багато чого зробити, наша пам'ять час від часу дає збій. Не завжди пам'ятаємо, де лежать документи, забуваємо про заплановану зустріч, вийшовши з дому, важко згадуємо, чи вимкнули з розетки праску тощо. А причина такого збою – перевтома, часті хвилювання, і, як не дивно, одноманітність.
Підвищення по службі чи в іншій діяльності, досягнення популярності, слави тощо – це все кар'єра. А з чого починається це сходження і коли? На це запитання дає відповідь соціолог із Оксфорда Марк Тейлор.
Декілька порад від наших експертів про те, як, повернувшись до роботи, правильно застосувати «відновлений багаж сил».
Впавши, піднімаємося, обтрушуємо одяг, хочемо зробити крок, але біль у забитих колінах не дає ступити. Адже йти треба, хоча б до медпункту. Одні встають і, перемагаючи біль, йдуть далі, а в інших сил вистачає лише до кабінету лікаря або самому перев'язати собі рани, а деякі не можуть навіть піднятися від сильних забитих місць, розчарування та зневіри. Що робити і як допомогти собі?