Поради щодо продуктивності надзвичайно актуальні в наш час. Війна не поставила життя на паузу – всім, хто не на фронті, хто не волонтерить весь свій вільний час, потрібно працювати. Щоб забезпечувати самих себе, щоб сплачувати податки, рахунки і т.д. Але для багатьох людей великою проблемою стала втрата контролю над власним життям. Портал з працевлаштування Jobs.ua пропонує вашій увазі важливі рекомендації, як не втрачати продуктивності офісним працівникам.
В перші дні війни багато людей стали новинозалежними. Було важко усвідомити весь масштаб жахіть, який принесла російська армія на українську землю – тому й не дивно, що багато українців цілими днями майже невпинно моніторили стрічки новин чи дивилися спільний марафон новин від українських телеканалів. Але вже минуло більше місяця від початку повномасштабного вторгнення, і якщо ви за цей час не навчилися брати під контроль свою увагу, то зараз саме час це зробити.
Безумовно, всіх нас переслідує якщо не страх чи паніка, то агресія і лють, або ж відчуття повного безсилля. Це спричиняє великий тиск на психіку, і продуктивно працювати в таких умовах складно. Але нашій країні як ніколи потрібні продуктивні працівники, погоджуєтеся? Кожен на своєму місці повинен зробити свій внесок в загальну перемогу, і ваша особиста продуктивність, ваша самовіддана праця – теж великий внесок в загальні зусилля всіх українців.
Отже, порада перша і найважливіша: візьміть під контроль свою увагу, ви можете це зробити. А щоб полегшити завдання, привчайте себе до того, щоб одразу після пробудження не тягнутися до перегляду новин. На жаль, ми не можемо скасувати жахіття війни, а прочитані вранці новини можуть забезпечити вкрай поганий настрій на весь день. А працівник з поганим настроєм – такий собі працівник. Краще по максимуму спрямуйте увагу та зусилля на свої безпосередні робочі обов’язки. Та інші корисні штуки, якими ви, напевно, займаєтеся після роботи.
Якщо ви так думаєте, що можна поставити на паузу все своє життя, всю роботу до кінця війни – це хибні міркування. Життя продовжується, тому варто поміркувати над тим, чим ви можете бути корисними для своєї компанії і країни в цілому. Так, поодинці ми – розрізнені, але всі разом ми – сила. Пам’ятайте про це і нехай ці слова додають вам сил у ті дні, коли ви почуваєтеся розбитим і безсилим.
Якщо міцно закріпитися на стороні негативного мислення, все дійсно так виглядає, адже те життя, до якого ми всі звикли в мирний час, більше не існує. Ті фактори, які тепер визначають нашу реальність – невизначеність та непередбачуваність – стали нашими супутниками в цей час. Але погляньте на свою роботу, свою компанію та команду під іншим кутом зору. Зруйновані старі ритуали, звички і традиції? Настав час творити нові. Наприклад, почати менше обговорювати на роботі жахіття війни, натомість домовитися працювати ще наполегливіше і старанніше, діяти ще згуртованіше, ще більше допомагати один одному.
А коли відчуваєш підтримку і турботу інших людей – це таки додає сил. Хочеться працювати якісніше і продуктивніше, чи не так?
Новачок на роботі. До нього завжди придивляються. Від того наскільки новий співробітник уважний, тактовний та обачний залежить, як його прийме колектив, як складатимуться взаємини з керівництвом. Треба докласти чимало зусиль, щоб перше враження було гідним, адже другого шансу може й не бути.
В сучасному ритмі життя, коли треба скрізь встигнути і багато чого зробити, наша пам'ять час від часу дає збій. Не завжди пам'ятаємо, де лежать документи, забуваємо про заплановану зустріч, вийшовши з дому, важко згадуємо, чи вимкнули з розетки праску тощо. А причина такого збою – перевтома, часті хвилювання, і, як не дивно, одноманітність.
Підвищення по службі чи в іншій діяльності, досягнення популярності, слави тощо – це все кар'єра. А з чого починається це сходження і коли? На це запитання дає відповідь соціолог із Оксфорда Марк Тейлор.
Декілька порад від наших експертів про те, як, повернувшись до роботи, правильно застосувати «відновлений багаж сил».
Впавши, піднімаємося, обтрушуємо одяг, хочемо зробити крок, але біль у забитих колінах не дає ступити. Адже йти треба, хоча б до медпункту. Одні встають і, перемагаючи біль, йдуть далі, а в інших сил вистачає лише до кабінету лікаря або самому перев'язати собі рани, а деякі не можуть навіть піднятися від сильних забитих місць, розчарування та зневіри. Що робити і як допомогти собі?