За останнє десятиліття компанія Ілона Маска Tesla перетворилася із вискочки на найбільш впевненого гравця на ринку електрокарів. Але подібні результати доволі часто досягаються доволі жорстким стилем управління. Як Маску вдавалося досягнути такого фантастичного результату, давайте з’ясуємо разом із Jobs.ua.
Якщо ми здійснимо побіжний огляд книги журналіста Тіма Хіггінса («Демонстрація сили: Tesla, Ілон Маск і ставка століття»), то виявимо, що автор книги доволі різко відкликається про манеру керівництва Ілона Маска. Наприклад, коли більше 10 років тому компанія готувалася до масового випуску седану Model S, процесом керував інженер Пітер Роулінсон. Ілон був незадоволений результатами його роботи, ця невдоволеність переростала в суперечки. Дійшло до того, що Маск одного разу кинув йому різко в обличчя: «Я тобі не вірю!», тицяючи пальцем тому в груди. Через постійні конфлікти з Маском інженер звільнився. Щоправда, потім Маск намагався повернути його на роботу, звернувшись із вирішенням цього питання до фіндиректора Tesla і до замісника екс-інженера. Їм не вдалося цього зробити, і Маск звільнив Ніка Семптона, замісника Роулінсона. Тільки керівник з авторитарним стилем управління міг собі дозволити подібне.
Але й траплялося таке, що інженери дратували Ілона без видимих причин. Наприклад, Маск дуже не любить, коли його турбують по незначним питанням, коли інженери не можуть взяти на себе сміливість прийняти конкретне рішення. Керівників за такі прояви несамостійності і несміливості він звільняв. Зрештою, а хіба це не раціональне рішення? Якщо керівник проекту не може взяти на себе відповідальність за ті чи інші рішення, то навіщо потрібен такий керівник? Керівник – це лідер, а лідер повинен вміти брати на себе відповідальність. З логікою у Маска, як бачимо, жодних проблем.
Журналіст Тім Хіггінс в своїй книзі розповідає і про такі факти. Наприклад, Ілон міг звільнити співробітників, які не погоджувалися з його думкою. Коли менеджер фарбувального цеху і менеджерка служби доставки повідомили йому, що досягнути його показників неможливо, Маск не церемонився і одразу ж звільнив їх з посад. Звісно, після роботи в його компанії їм навряд чи склало проблему підшукати собі нові робочі місця, але чи варто позбуватися таких цінних працівників, які можуть сміливо заявити про свою позицію, знаючи наперед, що за це їх можуть звільнити?
Автор книги також відзначає, що під «гарячу руку» Ілона Маска потрапляли не лише співробітники його компанії, а також потенційні партнери. Коли представник одного з дилерських центрів запропонував Ілону продавати його автомобілі вроздріб, а не лише напряму клієнту, геній сучасності перервав зустріч і погрожував, що докладе усіх сил для того, щоб відмінити закон про дилерську франшизу. Для цього він, за словами журналіста, не пошкодував би й мільярд доларів. Що ж, Маск може собі й таке дозволити.
Як бачимо, великі люди теж іноді застосовують непопулярні і, можливо, місцями не надто виважені рішення. Але за багатьма великими проектами можна відшукати бодай декілька історій про маленьких людей, які творили частину велику історії і по якійсь причині з ними повелися несправедливо.
Новачок на роботі. До нього завжди придивляються. Від того наскільки новий співробітник уважний, тактовний та обачний залежить, як його прийме колектив, як складатимуться взаємини з керівництвом. Треба докласти чимало зусиль, щоб перше враження було гідним, адже другого шансу може й не бути.
В сучасному ритмі життя, коли треба скрізь встигнути і багато чого зробити, наша пам'ять час від часу дає збій. Не завжди пам'ятаємо, де лежать документи, забуваємо про заплановану зустріч, вийшовши з дому, важко згадуємо, чи вимкнули з розетки праску тощо. А причина такого збою – перевтома, часті хвилювання, і, як не дивно, одноманітність.
Підвищення по службі чи в іншій діяльності, досягнення популярності, слави тощо – це все кар'єра. А з чого починається це сходження і коли? На це запитання дає відповідь соціолог із Оксфорда Марк Тейлор.
Декілька порад від наших експертів про те, як, повернувшись до роботи, правильно застосувати «відновлений багаж сил».
Впавши, піднімаємося, обтрушуємо одяг, хочемо зробити крок, але біль у забитих колінах не дає ступити. Адже йти треба, хоча б до медпункту. Одні встають і, перемагаючи біль, йдуть далі, а в інших сил вистачає лише до кабінету лікаря або самому перев'язати собі рани, а деякі не можуть навіть піднятися від сильних забитих місць, розчарування та зневіри. Що робити і як допомогти собі?