Як вважаєте, в чому передусім полягає місія вчителя – вкладати учням в голову певні знання, які вони з успіхом забудуть через деякий час, чи навчити дітей зацікавлюватися самим процесом навчання, отримувати задоволення від нього? Мабуть, другий варіант цікавіше звучить, чи не так?
Навіть у такий складний час, як зараз, українські вчителі можуть зацікавлювати учнів процесом навчання. То чому б нашим вчителям не переймати досвід американських колег, які вміють перетворити стандартний шкільний урок на захоплююче заняття? Давайте дізнаємося разом із Jobs.ua, які прийоми вони при цьому використовують.
Діти за замовчуванням володіють всіма необхідними для справжніх дослідників якостями. Вони допитливі, люблять досліджувати світ довкола себе та експериментувати. Вчителям варто врахувати ці моменти при плануванні уроків у форматі детективних розслідувань. Підкидайте дітям «речові докази» і підказки, щоб вони здогадувались, хто «підозрюваний». Почуваючись справжніми детективами, діти залюбки братимуть участь в «розслідуваннях гучних справ», в процесі яких матеріал засвоюватиметься значно краще.
Американські вчителі вміють зацікавлювати дітей цими предметами. Вони люблять подати історичну постать з несподіваного боку, запропонувати учням написати есе на цікаву тему, дослідити географічні особливості своєї місцевості чи штату. Навчитися цікаво викладати історію та географію, від яких не нудить – не так уже складно насправді. Чи не найважливіше, що потрібно для цього – любов вчителя до свого предмету.
Квестові завдання будуть цікаві дітям будь-якого віку – як наймолодшим школярам, так і старшокласникам. Зрозуміло, що складність квестів при цьому буде відрізнятися. Можливо, комусь із вчителів не надто сподобається така ідея. Мовляв, розробка квестів займатиме багато часу, якого й так на все не вистачає. Але якщо вчитель – як працівник освітньої сфери – ставить на перше місце своєї професійної діяльності саме зацікавлення учнів своїм предметом, час для створення цікавих квестів знайдеться. Тим паче, не кожен урок повинен минати у такому форматі.
Есе – чому вони необхідні? Бо це потужна зброя проти рефератів, скачаних з інтернету, та лабораторних робіт, переписаних один в одного на перерві. Як і проти стандартних творів на тему героїв такого-то твору чи викладу біографії того чи іншого письменника. Нудно і скучно, чи не так?
І нашим вчителям не завадило б перейняти ще одну чудову звичку європейської та американської освіти – почати нарешті рахувати обсяги есе та інших творчих робіт учнів у словах. Наприклад, «сьогодні, діти, ми пишемо есе на п’ятсот-вісімсот слів, роздуми на тему…» Ну і далі вказувати вже саму тему. Звичайно, від руки писати такі есе не вийде, бо як тоді дізнатися кількість слів у ньому?
Але для сучасних дітей не є проблемою доступ до комп’ютера чи ноутбука. Принаймні, у більшості з них, хоча війна й тут внесла свої корективи.
Новачок на роботі. До нього завжди придивляються. Від того наскільки новий співробітник уважний, тактовний та обачний залежить, як його прийме колектив, як складатимуться взаємини з керівництвом. Треба докласти чимало зусиль, щоб перше враження було гідним, адже другого шансу може й не бути.
В сучасному ритмі життя, коли треба скрізь встигнути і багато чого зробити, наша пам'ять час від часу дає збій. Не завжди пам'ятаємо, де лежать документи, забуваємо про заплановану зустріч, вийшовши з дому, важко згадуємо, чи вимкнули з розетки праску тощо. А причина такого збою – перевтома, часті хвилювання, і, як не дивно, одноманітність.
Підвищення по службі чи в іншій діяльності, досягнення популярності, слави тощо – це все кар'єра. А з чого починається це сходження і коли? На це запитання дає відповідь соціолог із Оксфорда Марк Тейлор.
Декілька порад від наших експертів про те, як, повернувшись до роботи, правильно застосувати «відновлений багаж сил».
Впавши, піднімаємося, обтрушуємо одяг, хочемо зробити крок, але біль у забитих колінах не дає ступити. Адже йти треба, хоча б до медпункту. Одні встають і, перемагаючи біль, йдуть далі, а в інших сил вистачає лише до кабінету лікаря або самому перев'язати собі рани, а деякі не можуть навіть піднятися від сильних забитих місць, розчарування та зневіри. Що робити і як допомогти собі?