Видатні люди минулого як тільки не прагнули позбавитись лінощів. Віктор Гюго, приміром, підстригав себе так нездало, щоб зникала бодай найменша спокуса вийти на вулицю (бо ці письменницькі прогулянки могли закінчитись далеко за північ); Наполеон суворо регламентував свій день і спав по чотири години, а композитор Бетховен намагався стимулювати продуктивну діяльність, обливаючись крижаною водою. В одній із попередніх статей Jobs.ua писали про те, на що здатен наш мозок. А зараз спробуємо з’ясувати, як змусити мозок не лінуватися.

Лімбічна система vs. неокортекс – хто кого?

Мозок сучасної людини не встигає за тими швидкими змінами, які відбулися в людському суспільстві за останні кілька сотень років. Адже змінилося буквально все… але не для нашого мозку. Вірніше, не для його лімбічної системи, яка відповідає за найдавніше і найістотніше для нашого виживання – наші інстинкти.

На противагу лімбічній системі, за усвідомлену діяльність відповідає неокортекс. А оскільки усвідомлена діяльність – вважайте, наші щоденні робочі обов’язки – потребує чималих енергозатрат, мозок надає перевагу… лінощам. Чому? Бо йому так добре – не потрібно витрачати багато енергії, а наш мозок любить, коли все відбувається в енергоекономному режимі. Скільки цивілізацій та історичних епох змінилися за останні тисячоліття, але наш мозок так само найперше піклується про наше виживання і базові потреби, хоча ми давно живемо не в джунглях і навіть не в глинобитних хатинках. Тому в битві «лімбічна система проти неокортексу» перемагають інстинкти, і от ми вкотре ідемо до холодильника, відкладаючи похід в зал на «вічне завтра».

То як змусити мозок не лінуватися, що оте «вічне завтра» нарешті настало?

Годі відмовок – розвивайте неокортекс!

Суть в тому, щоб взяти лімбічну систему під контроль (бодай трохи, гаразд), і висунути на перший план усвідомлену діяльність, тобто всіма силами розвивати неокортекс. Легко сказати – важко зробити, чи не так? Але у цій «важкості» – свій смак перемоги, бо те, що дається легко, не так цінується, як те, що здобули наполегливою працею. Отже, основні шляхи, як подолати свої вічні лінощі:

1. Ефект незавершеної дії. Мозок теж має слабкість – він не любить незавершених справ. Скористайтеся цією його слабкістю собі на користь – вчіться доробляти початі справи, і з часом ваш мозок якось інакше просто не зможе. Йому легше буде доробити якусь справу, ніж постійно «грузитися» тим, що потрібно доробити одне, друге, третє.
2. Втома – не завжди реальна. Оскільки наш мозок дуже любить працювати в енергозберігаючому режимі (і це мудро, враховуючи те, в яких суворих умовах йому довелося еволюціонувати – мова про ланцюжок харчування, «бий або біжи» і т.д.), він полюбляє фальшиво сигналізувати про втому. А все тому, щоб певний запас енергії залишався про всяк випадок. Але ж первісні часи давно минули, і нам не потрібно зриватися вночі, щоб рятувати себе і своїх рідних від навали чужинців. Тому й берегти цю енергію «на потім» немає сенсу. Мова про те, що в таких ситуаціях, коли відчуваєте нібито втому – ця втома не завжди реальна. Пам’ятайте про це, коли після роботи хочете пропустити тренування, відклавши його «на завтра».
3. Практика візуалізації. Навіть якщо вам дійсно важко змусити себе піти в зал – спробуйте «підключити» візуалізацію. Сила уяви творить чудеса, бо мозку неважливо, робите ви це реально чи лише уявляєте. Тому деталізуйте подумки заняття в залі, уявляйте в найменших подробицях заняття новою справою – і ви з часом напрацюєте нові нейронні зв’язки в мозку, які привчатимуть ваш мозок не лінуватися, а, навпаки – отримувати безліч задоволення від самого процесу, чим би ви не займалися.