Прийом на роботу #109283

Доброго дня! Сумісництво – це виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, установі, організації або у фізичної особи – підприємця. Сумісництво може бути зовнішнє та внутрішнє. При зовнішньому сумісництві роботи виконуються на іншому суб’єкті господарювання. Трудова книжка зберігається на підприємстві за основним місцем роботи працівника. При внутрішньому сумісництві робота виконується на тому самому підприємстві. При цьому особа працює як основний працівник і як сумісник, але роботу за сумісництвом виконує у вільний від основної роботи час. Враховуючи викладене, час виконання обов'язків за сумісництвом не може співпадати з режимом роботи за основним місцем роботи. У разі роботи одночасно на кількох підприємствах прийнято виділяти основне робоче місце і роботу за сумісництвом. Основним робочим місцем прийнято вважати те підприємство, де зберігається трудова книжка працівника (якщо йдеться про сумісництво на одному підприємстві, то одна з посад є основною, а друга — за сумісництвом). Це пов'язано з тим, що, згідно з п. 1.1 Iнструкції №58, трудова книжка ведеться тільки за основним місцем роботи. У законодавстві і на практиці поряд з поняттям «сумісництво» використовується поняття «суміщення». Ці поняття є схожими, але водночас різними. Ключова їх відмінність полягає у тому, що при сумісництві виконання іншої роботи відбувається у вільний від основної роботи час. Навіть якщо сумісництво має місце на тому ж підприємстві, де і основна робота працівника, робочий час при сумісництві збільшується. Прикладом такого сумісництва є так звані «півтори ставки», коли працівник одночасно працює на одній посаді повний робочий час, а на другій, аналогічній, — на 0,5 ставки. У таких випадках робочий час працівника також збільшується у півтора рази, що відповідно відображається у табелі обліку робочого часу. Працівник у такому випадку табелюється за двома посадами. На відміну від цього у разі суміщення посад виконання додаткової роботи відбувається тільки на одному підприємстві і в межах того самого робочого часу, що й основна робота працівника. У такому випадку, як правило, йдеться про покладення на працівника обов'язків або за вакантною посадою, або за посадою тимчасово відсутнього працівника. Згідно зі ст. 105 КЗпП, працівникам, які виконують такі додаткові обов'язки без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника у розмірі і на умовах, передбачених у колективному договорі. Згідно з п. 2 зазначеної Постанови №245, тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4-х годин на день і повного робочого дня у вихідний день, а загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Проте ці обмеження, як випливає із назви постанови, поширюються лише на працівників державних підприємств, установ, організацій (з огляду на згадану невизначеність зі сферою застосування). Однак нерідко це обмеження використовують і в недержавному секторі під час оформлення сумісників. Прийнято вважати, що їхня норма робочого часу не повинна перевищувати 0,5 норми часу, що відповідає 0,5 ставки (посадового окладу). Згідно з ч. 1 ст. 102-1 КЗпП, працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Ця норма, як правило, дає підстави на практиці стверджувати, що сумісникам слід встановлювати лише погодинну або відрядну систему оплати праці. Але це не так. Сумісники можуть працювати за будь-якою прийнятою на підприємстві або встановленою угодою сторін системою оплати праці (у т. ч. за почасовою з оплатою виходячи з установленого окладу — при роботі, наприклад, на 0,25, на 0,5 ставки).