Прийом на роботу #111305

Доброго дня! За вимогами ч. 2 ст. 24 КЗпП при укладенні трудового договору особа зобов’язана у випадках, передбачених законодавством, подати документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію). У ч. 1 ст. 54 Закону про освіту зазначено: педагогічною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну освіту. У профільних законах продубльована аналогічна вимога. Так, згідно з: а) ч. 1 ст. 24 Закону про середню освіту педагогічним працівником може бути особа, яка має відповідну педагогічну освіту; б) ч. 1 ст. 30 Закону про дошкільну освіту педагогічний працівник дошкільного навчального закладу — особа, яка має відповідну вищу педагогічну освіту; в) ч. 1 ст. 21 Закону про позашкільну освіту педагогічним працівником позашкільного навчального закладу може бути особа, яка має вищу педагогічну або іншу професійну освіту. Зверніть увагу, що в цих документах не конкретизовано, що педагогічна освіта має бути обов’язково повною. Інакше кажучи, уже за наявності у претендента неповної або базової вищої освіти (освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста або бакалавра), його можна прийняти на посаду педагога. А чи можна прийняти особу, яка лише здобуває зазначену освіту? Якщо відповідати на це запитання однозначно, то — ні, адже в цьому випадку претендент на обіймання педагогічної посади ще не має достатньої кваліфікації для повноцінного виконання посадових обов’язків. Але на практиці бувають винятки, коли керівники навчальних закладів, зважаючи на брак педагогічних кадрів, беруть на роботу студентів (учнів), які лише отримують освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста або бакалавра. Право студентів вищих навчальних закладів на трудову діяльність у позанавчальний час закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-VII. Роботодавець може прийняти на роботу студента незалежно від форми його навчання. При цьому такий співробітник матиме ті самі права, що й решта працівників. Але все ж таки певні особливості прийняття на роботу студентів є. Трудові відносини між підприємством і студентом починаються з укладення трудового договору. Причому це може бути як строковий (наприклад, на період канікул, на сезонну або тимчасову роботу), так і безстроковий трудовий договір. Форма трудового договору із студентом старше 18 років може бути як письмова, так і усна. Але якщо на роботу приймається неповнолітнього студента, то з ним трудовий договір укладається тільки в письмовій формі. Цього вимагає п. 5 ч. 1 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП). Студента, навіть якщо він навчається на денній формі, приймають тільки на основне місце роботи, якщо, звичайно, він не працює за основним місцем роботи в іншого роботодавця. Слід зазначити, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві. Проте відносини між студентом і навчальним закладом — не трудові. Навчання для студента є основним видом діяльності, але не основним місцем роботи. Адже в цьому випадку відсутній сам факт роботи. До речі, з тим, що навчання, нехай навіть і на денній формі навчання, не є основним місцем роботи студента, згоден і Пленум ВСУ (п. 14 постанови від 24.12.1999 р. № 13). Розділяє цю думку і Мінсоцполітики (листи від 22.03.2006 р. № 1993/0/14-06/13, від 12.03.2007 р. № 66/06/186-07 і від 08.11.2010 р. № 214/06/187-10). Отже, підстав приймати на роботу студента як сумісника немає, якщо, звичайно, він не працює десь іще за трудовим договором і саме те місце роботи є для нього основним. Право роботодавця встановлювати строк випробування при укладенні трудового договору з працівником передбачено ст. 26 КЗпП. Водночас у ч. 3 цієї статті КЗпП наведено перелік осіб, яким не може бути встановлено випробування при прийнятті на роботу. Серед інших у цьому переліку зазначені студенти, які не досягли 18-річного віку, і молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів. Отже, студентів можна приймати на роботу зі строком випробування на загальних підставах, звісно, якщо вони досягли 18-річного віку. За загальним правилом нормальна тривалість робочого часу (не більше 40 годин на тиждень) може бути встановлена для працівників старше 18 років. Проте для неповнолітніх працівників віком від 16 до 18 років має бути встановлена скорочена тривалість робочого часу — 36 годин на тиждень (ст. 51 і 190 КЗпП). Як правило, якщо студент дійсно навчається на денній або вечірній формі, то виконувати свої трудові обов’язки він може тільки у вільний від навчання час (увечері/зранку або у вихідні дні, а також у період канікул). Тому в більшості випадків таких осіб приймають на роботу на умовах неповного робочого часу. Причому цей режим може мати різні варіанти (ст. 56 КЗпП): неповний робочий день, тобто зменшення тривалості щоденної роботи; неповний робочий тиждень, тобто зменшення кількості робочих днів на тиждень при нормальній тривалості робочого дня; поєднання неповного робочого дня та неповного робочого тижня. Робота на умовах неповного робочого часу ніяк не обмежує трудові права працівника. Утім, можна приймати студентів денної форми навчання на роботу на умовах повного робочого часу. З метою охорони здоров’я неповнолітніх працівників молодше 18 років ст. 192 КЗпП забороняє залучати їх до: нічних робіт, тобто до роботи в період з 22 до 6 годин; надурочних робіт, тобто до роботи після закінчення робочого дня встановленої тривалості; роботи у вихідні дні, тобто в ті дні, які за графіком роботи неповнолітньої особи є для нього вихідними. Забороняється застосовувати працю осіб молодше 18 років на важких роботах і на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, залучати неповнолітніх осіб до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Трудові книжки ведуть на всіх працівників, які працюють на підприємстві більше 5 днів (ст. 48 КЗпП, п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці від 29.07.1993 р. № 58). Тобто роботодавець зобов’язаний вести трудову книжку такого працівника-студента. Запис про прийняття на роботу кадровики вносять на підставі відповідного наказу (розпорядження) керівника підприємства не пізніше тижневого строку. Якщо в студента ще немає трудової книжки, тоді її необхідно оформіть за тією самою процедурою, що і в ситуації з першим робочим місцем для працівника. На студентів, які працюють на підприємстві, як і на решту його працівників, поширюються всі вимоги Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР. Зарплата працівника-студента, як випливає зі ст. 3 цього Закону, не може бути нижче законодавчо встановленого рівня мінімальної заробітної плати. Справедливо це і для працівників-студентів із скороченою тривалістю робочого часу. Їм роботодавець виплачує зарплату в такому самому розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП). Тобто за відпрацьовану місячну норму часу зарплата молодого працівника не може бути нижче мінімального розміру. Якщо працівник-студент молодше 18 років — відрядник, то його праця оплачується за відрядними розцінками, установленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість його щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників (ст. 194 КЗпП). Якщо студент прийнятий на роботу на умовах неповного робочого часу його працю оплачують пропорційно відпрацьованому часу. У зв’язку з цим місячний фонд оплати праці такого працівника може бути менше мінімальної заробітної плати. Проте в умовах нормальної тривалості робочого часу заробітна плата працівника має бути не нижче встановленого законодавством рівня мінімальної заробітної плати. Факт працевлаштування не впливає на право студента на отримання стипендії (у разі наявності такої). Так, відповідно до п. 4 «Порядку призначення і виплати стипендій» від 12.07.2004 р. № 882 (далі — Порядок № 882), стипендії призначають студентам за результатами навчання у професійно-технічних і вищих навчальних закладах (наукових установах). Клінічні ординатори, аспіранти, докторанти мають право на роботу у режимі неповного робочого часу (але не більш як на 0,5 ставки за займаною посадою). При цьому академічна стипендія виплачується у повному обсязі (п. 19 Порядку № 882).https://hrliga.com/index.php