Прийом на роботу #111287

Доброго дня! Законодавством не обмежується кiлькiсть пiдприємств, установ, органiзацiй, де працiвник може працювати за сумiсництвом. Тому він може працювати на одному, двох або бiльше пiдприємствах. Роботодавці можуть встановити такі обмеження внутрішніми розпорядженнями або узгодити їх у колективному чи в трудовому договорах (так само, як і встановити обов’язок працівників повідомляти інформацію про наявність чи відсутність інших місць роботи). В п. 2 Постанови №245 зазначається, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Однак це обмеження поширюються на працівників державних підприємств, установ та організацій. Отже, якщо працівник працює лише у роботодавців недержавної форми власності, кількість годин, які він може відпрацювати сумарно, нічим не обмежена. У листі Мінсоцполітики від 16.01.2003 р. №06/2-4/6 зазначається, що ст. 21 КЗпП не встановлено обмеження ні за кількістю трудових договорів про роботу за сумісництвом, які можуть укладати працівники, ні за тривалістю роботи, яку працівник поєднує з основною. Слід також відзначити, що у випадках коли йдеться про бюджетні або інші публічні кошти, встановлення факту порушення згаданого обмеження за Постановою №245 перевіркою з боку державних аудиторів або посадових осіб відомчого контролю може потягнути за собою вимоги повернути кошти або їх частину як такі, що одержані неправомірно. Ця вимога може стосуватися не лише працівника, а, наприклад, керівника підприємства, організації – за порушення порядку цільового використання коштів. Однак і тут поборотися про захист власних прав можна. Наприклад, у постанові ВАСУ від 24.12.99 р. №13 вказано, що працівники мають право на оплату фактично виконаної роботи й тоді, коли було порушено встановлені для певної категорії працівників обмеження для роботи за сумісництвом. Хоча такі порушення за певних умов можуть бути підставою для припинення трудового договору за сумісництвом. Одночасного виконання роботи за основним місцем роботи та за сумісництвом бути не може, оскільки сумісництвом вважається робота, що виконується у вільний від основної роботи час. Прямої заборони виконувати трудові обов’язки одночасно (в одні й ті самі години) за місцями роботи за сумісництвом чинне законодавство не містить, але: за ст. 29 КЗпП роботодавець зобов’язаний визначити робоче місце працівника; за ст. 139 КЗпП працівники зобов’язані своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни; за ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з заходів стягнення - догана або звільнення; і, нарешті, відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня є підставою для звільнення працівника за ініціативою роботодавця (п. 4 ст. 40 КЗпП). Роз'яснення від Держпраці щодо такого звільнення читайте тут. Отже, коли роботодавець визначив для працівника робоче місце, він має саме за ним і виконувати свої трудові обов’язки (виключення – службові поїздки, які теж слід документувати). Тому виконання трудових обов’язків поза встановленим робочим місцем – це ризик і для працівника (якого в будь-який момент можуть звільнити за прогули), і для роботодавця, якому, можливо, доведеться пояснювати контролерам, чому працівник відсутній на робочому місці, та доводити, що такий працівник дійсно виконує свої трудові обов’язки (а не існує лише на папері). https://news.dtkt.ua